Стів пробирається у квартиру в Лідсі, мешканець якої майструє пояс смертника, втикає тому лезо бойового ножа в основу черепа, перерізаючи довгастий мозок, і залишає його обличчям на столі в купі цвяхів, гайок і болтів, що мали розлетітись у вагоні Лондонського метрополітену завтра вранці та вбити дванадцятьох людей.
Коли від початку діяльності групи минає три місяці, в газеті «Нью-Йорк Таймс» з’являється стаття з описом восьми місій і припущенням, що смерть невдатних убивць, шкільних стрільців і терориста-смертника — це результат роботи загадкової організації, якій доступні невідомі людству технології.
Гелена лягла та вже майже заснула, коли хтось несамовито загупав у двері. Від цього стуку її серце мало не вистрибує з грудей.
Була б це її квартира, Гелена вдала б, що її немає вдома, і почекала б, поки невідомий візитер піде.
На жаль, вона живе під пильним наглядом, і замок у дверях уже відмикається.
Гелена підводиться з ліжка, накидає махровий халат і йде у вітальню. Вхідні двері відчиняються, і на порозі вона бачить Джона Шоу.
— Заходьте, не соромтеся, — припрошує Гелена.
— Перепрошую, що потурбував так пізно. — Шоу простує коридором і заходить у вітальню. — Симпатична квартирка.
Від Шоу сильно тхне бурбоном упереміш із корично-м’ятними льодяниками, які не можуть перебити запах алкоголю.
— Головне, що недорого, ну і так, усі вигоди.
Можна було б запропонувати йому пива чи ще чогось, та Гелена не робить цього.
Шоу сідає на один із м’яких табуретів за кухонною стійкою.
Гелена стоїть навпроти нього, відзначаючи подумки, що таким заклопотаним і засмученим його ще не бачила.
— Джоне, я чимось можу вам зарадити?
— Я знаю, ви завжди скептично ставилися до того, чим ми займаємося.
— Так і є.
— Але я радий, що ви не уникаєте контакту. Завдяки вам ми стаємо кращими. Ви мало мене знаєте, але я не завжди… послухайте, ви знайдете мені щось випити?
Гелена йде до холодильника, видобуває з нього пару пляшок з Бруклінської пивоварні, відкорковує.
Шоу надовго припадає до пляшки, тоді врешті каже:
— Я розробляю для військових різну хрінь, щоб вони убивали людей. Стояв біля витоків кількох по-справжньому паскудних технологій. Але останні місяці були найкращими за все моє життя. Щоночі, засинаючи, я думаю про нещастя, яким ми запобігли. Бачу обличчя врятованих та їхніх родичів. Згадую Дейзі Робінсон. Усіх їх згадую.
— Я знаю, ви намагаєтесь робити те, що, по-вашому, правильно.
— Я — точно. Можливо, вперше в житті. — Шоу знову припадає до пляшки. — Я нічого не казав команді, але на мене тиснуть люди, які сидять дуже високо.
— Як тиснуть?
— За колишні заслуги я гуляю на довгому повідку та з мінімальним наглядом. Але господарі нікуди не поділися. Не знаю, чи вони щось запідозрили, але я мушу звітувати перед ними.
— І чим будете крити? — питає Гелена.
— Є кілька різних способів. Можна створити програму в гарній обгортці, підсунути їм щось блискуче, але не пов’язане з нашим проектом. Так ми виграли б трохи часу. Найкращий спосіб — просто все їм розповісти.
— Ви не зможете цього зробити.
— Основна мета
— Що військові робитимуть із кріслом?
— Що робитимуть? Учора в Кандагарі потрапив у засідку взвод сто першої роти. Загинуло вісім морських піхотинців. Інформація про цей інцидент ще не розголошувалася. Минулого місяця під час нічних тренувальних польотів на Гаваях розбився «Блекхоук». П’ятеро трупів. Знаєте, скільки місій провалилося тому, що ми на кілька годин чи днів розминулися з ворогом? Правильне місце, неправильний час? Вони будуть дивитися на крісло як на інструмент, який дозволить командирам редагувати хід війни.
— А як ви не зійдетеся в поглядах на використання крісла?
— Так і станеться. — Шоу прикінчує пляшку. Він розстібає комір, розпускає краватку. — Не хочу вас лякати, але не тільки Міністерство оборони хотіло б використовувати крісло. ЦРУ, АНБ, ФБР — усі ці контори вишикуються в чергу, щойно дізнаються про його існування. Ми — агенція при Міністерстві оборони, і це певною мірою захищає нас, однак усі захочуть посидіти в кріслі.
— Господи! Про нього дізнаються?
— Важко сказати, але уявіть собі, що така технологія з’явилася в Міністерстві юстиції. Вони перетворять країну на фантастичний бойовик.
— Знищте це крісло!
— Гелено…
— Що?! Невже це так складно? Знищте, бо таке почнеться…
— У крісла дуже високий потенціал для добрих справ. І ми це вже довели. Не можна знищувати його через острах перед тим, що
У квартирі западає тиша. Гелена стискає пальцями шийку холодної запітнілої пляшки пива.
— І який у вас план? — цікавиться вона.
— Ніякого. Поки що. Просто я хотів, щоб ви знали, що буде далі.
Усе починається раніше, ніж вони могли уявити.
Двадцять другого березня Шоу звично заходить до лабораторії, де всі зібралися для обговорення всього найгіршого, що сталося у світі за останню добу, і каже:
— Маємо перше доручення.
