З вікна карети бій знову ж таки сприймався, як відрепетируваний балет, причому третій, поранений, лежав на землі непорушно, а решта крутилася навколо нього.
Ґідеон відбивав будь-яку атаку так, ніби передбачав, що збираються зробити його вороги, але й вони, поза сумнівом, теж змалку навчалися фехтування. На моїх очах шпага одного з них просвистіла біля його плеча, тоді як він відбивав удар іншого.
Тільки гнучкий маневр дозволив йому уникнути удару, інакше він лишився б без руки. Я почула, як розщеплюється дерево, коли замість Ґідеона шпага сягнула карети.
Що за чортовиння?! Хто ці типи і чого вони від нас хочуть?
Я прудко сповзла назад на сидіння і виглянула з іншого вікна. Невже ніхто не бачить, що тут коїться? Невже можна напасти на когось у Гайд-парку серед білого дня? Мені здавалося, що бій точиться вже цілу вічність.
Хоча проти значно сильнішого ворога Ґідеон тримався нівроку, але не здавалося, що він досяг якоїсь переваги. Обидва його суперники дедалі дужче заганяли його в кут, і зрештою вони візьмуть гору над юнаком.
Я не мала ані найменшого уявлення, скільки часу минуло після останнього пострілу або скільки часу залишилося до нашого повернення. Занадто багато, напевно — можна й не сподіватися, що ми розвіємось, як дим, на очах у наших супротивників. Я не могла більше сидіти в кареті та споглядати, як ці двоє силкуються вкоротити віку Ґідеонові. Можливо, я зможу вибратися через вікно і покликати когось на підмогу?
Якусь коротку мить я побоювалася, що моя велетенська спідниця не пролізе через вікно, але за секунду вже стояла на піщаній дорозі й намагалася зорієнтуватися.
З іншого боку карети чулося сопіння, якісь лайки та безжальний брязкіт металу.
— Ану, здавайтеся! — прохрипів один із чоловіків.
— Як у курки зуби виростуть! — відрубав Ґідеон.
Я обережно рушила вперед, до коней. Аж зачепилася об щось жовте. Насилу я стрималася, щоб не закричати. Це був чоловік у жовтому каптані.
Він зісковзнув із передка і лежав тепер навзнак на піску. Я з жахом побачила, що у нього немає половини лиця, а вбрання мокре від крові. Єдине ціле око було широко відкрите і дивилося в порожнечу.
Це в нього влучила куля. Це видовище було таким страшним, що я відчула, як у животі в мене все перевертається. Я зроду ще не бачила мерця. Скільки б я віддала за те, щоб сидіти зараз у кіно, а щойно у вічі впаде така сцена, просто відвернутися!
Але це було насправді. Чоловік віддав Богові душу, а Ґідеонові загрожувала смертельна небезпека.
Дзвін шпаг вивів мене із заціпеніння. Ґідеон застогнав, і це остаточно привело мене до тями.
Не встигнувши зміркувати, що ж я роблю, я витягла шпагу з-за пояса вбитого.
У руці вона виявилася важчою, ніж я думала, але мені відразу ж відлягло на серці. Я й гадки не мала, як орудувати цією зброєю, але вона була гострою й колючою, це вже точно.
Звуки боротьби не стихали. Я наважилася заглянути за ріг і побачила, що одному з чоловіків вдалося притиснути Ґідеона спиною до карети. З його косички вибилося пасмо і падало на лоба. В одному з його рукавів зяяла дірка, але крові, мені на втіху, не було. Ніхто його ще не поранив.
Я ще раз оглянулась, але на допомогу нам ніхто не квапився. Я зважила в руці шпагу і рішуче рушила вперед. Принаймні моя поява відверне увагу обох чоловіків, і таким робом я зможу забезпечити таку-сяку перевагу Ґідеонові.
Але насправді діло пішло на переверт. Обидва супротивники билися до мене спиною, тож вони мене не побачили, зате варто було мені з'явитись, як Ґідеонові очі мало не полізли на лоба від жаху.
На якусь мить він забарився, й одному з чорних чужинців вистачило цього, щоб знову шпорнути його — майже в те ж таки місце, де був порваний рукав. Цього разу заюшила кров. Проте Ґідеон фехтував і далі.
— Довго ви вже не протримаєтеся! — тріумфально вигукнув його суперник і подвоїв атаку. — Моліться, якщо вмієте. Бо зараз ви постанете перед Творцем!
Я вхопила обома руками ручку шпаги і рвонула вперед, ігноруючи відчайдушний погляд Ґідеона. Чужинці не почули, що я наближалася, мою присутність вони помітили тільки тоді, коли моя шпага увійшла в чорне вбрання на спині одного з незнайомців, не зустрівши ні найменшого спротиву, майже беззвучно. На якусь хвилю я зі страхом подумала, що схибила і поцілила, ймовірно, в проміжок між ліктем і тілом, але потім чоловік захрипів, впустив зброю і повалився на землю як підтятий. Тільки коли він упав, я і собі випустила шпагу з рук.
О Господи…
Ґідеон скористався секундною розгубленістю другого чоловіка, щоб завдати йому удару, від якого той теж упав на коліна.
— Ти з глузду з'їхала? — закричав він мені, відкидаючи ногою зброю свого суперника і спрямовуючи вістря своєї шпаги на його горло.
Той умить зм'якнув.
Будь ласка… помилуйте мене, — сказав він.
Мої зуби зацокотіли.
— Хто ви і чого ви від нас хочете? — холодно запитав Ґідеон.
— Я зробив тільки те, що від мене вимагали. Прошу!
