Рубінова книга полностью

Ракоці не випустив пари з вуст. Він тільки дивився на мене. І раптом на моє горло наче лягла крижана рука. Налякана, я почала хапати ротом повітря і подивилася на себе. Нічого не було видно. А проте я геть ясно відчувала, як на моєму горлі зімкнулися пальці.

— Я будь-якої миті можу натиснути.

Це був не Ракоці. Це сказав граф. Але губи його при цьому не ворушилися.

Збита з пантелику, я перевела погляд з його губ на руку. Вона була більш ніж за чотири метри від мене. Як же вона могла одночасно лежати на моєму горлі? І чому я чула його голос у моїй голові, хоча він нічого не говорив?

— Я не знаю точно, яку роль ти граєш, дівчинко, і як багато важить твоя персона. Але я не попущу тому, хто ламатиме мої правила. Це лише попередження. Ти зрозуміла? — пальці стиснулися дужче.

Я була від страху немов паралізована. Я могла тільки дивитися на нього і жадібно втягувати ротом повітря. Невже ніхто не бачить, що зі мною діється?

— Ти зрозуміла?

— Так, — прошепотіла я.

Хватка одразу ж ослабла, рука відсунулася. Повітря почало вільно надходити в мої легені.

Граф скривив губи і трусонув зап'ястям.

— Ми ще побачимося, — мовив він.

Ґідеон вклонився. Троє чоловіків вдарили чолом у відповідь. А я стояла як укопана, не годна поворушити пальцем. Ґідеон узяв мене за руку і вивів з кімнати.

Навіть коли ми вже сиділи в кареті, напруження мене не відпускало. Я почувалася виснаженою, безсилою і якоюсь забрудненою.

Як граф це влаштував: розмовляти зі мною, щоб інші не чули? І як йому вдалося дотягнутися до мене, стоячи за чотири метри? Моя мати мала-таки рацію, і те, що про нього говорили, було правдою: він умів влазити в душу іншої людини і контролювати її почуття. Я дозволила обдурити себе його пихатими нездоланними теревенями і старечою крихкістю. Я безнадійно недооцінила його. Як нерозумно з мого боку!

Я взагалі недооцінила всю цю історію, в яку вплуталася.

Карета рушила з місця. Її трусило так само сильно, як і дорогою сюди. Ґідеон просив вартового поквапитися. Наче в цьому була необхідність — той і сюди гнав, як навіжений.

— З тобою все гаразд? Вигляд у тебе такий, ніби ти побачила привид. — Ґідеон зняв плащ і поклав поруч себе на сидіння. — Дуже жарко як для вересня.

— Не привида, — відповіла я, не спроможна подивитися йому в очі. Мій голос злегка тремтів. — Тільки графа Сен-Жермена і один з його трюків.

— Він був не надто ввічливий з тобою, — погодився Ґідеон. — Але цього слід було очікувати. Вочевидь, у нього було інше уявлення про те, якою ти повинна бути.

Коли я не відповіла, він правив далі:

— У передбаченнях дванадцятий мандрівник завжди описувався як щось особливе. Обдарований магією Крука. Що б це не означало. У всякому разі, граф не хотів вірити, що ти лише звичайнісінька школярка.

Це зауваження дивним чином прогнало якесь безсиле, жалюгідне відчуття, викликане примарним дотиком графа. Замість виснаження і безсилля я відчула образу. І гнів. Я закусила губу.

— Ґвендолін?

— Що?

— Не сприймай це як образу. Я мав на увазі звичайна не в сенсі пересічна, а радше в сенсі типова, розумієш?

Що година, то не легше!

— Гаразд, — сказала я, гнівно блиснувши на нього очима. — Мені байдуже, що ти про мене думаєш.

Він незворушно глянув у відповідь.

— Ти тут ні до чого!

— Ти ж взагалі мене не знаєш! — обурилась я.

— Можливо, — відповів Ґідеон. — Але я знаю купу таких дівчат. Усі ви однакові.

— Купу дівчат? Ха!

— Дівчата, як ти, цікавляться тільки зачісками, всілякими ганчірками, фільмами і поп-зірками. Ви весь час гигикаєте і юрбами ходите в туалет. І шпетите Лізу, бо вона, бачите, купила собі маєчку за п'ять фунтів у «Marks and Spencer»[49].

Хоч я була дуже зла, я розсміялася.

— Хочеш сказати, що всі дівчата, яких ти знаєш, плескають про Лізу, яка купила собі маєчку за п'ять фунтів у «Marks and Spencer»?

— Ти знаєш, що я маю на увазі.

— Атож, знаю. — Я не хотіла далі розмовляти, та мене понесло. — Ти гадаєш, що всі дівчата, не такі, як Шарлотта, поверхові й дурні. Тільки тому, що в них було нормальне дитинство замість безперервних уроків музики і фехтування. Насправді в тебе просто не було часу, щоб коли-небудь познайомитися з нормальною дівчиною, тому ти придумав собі такі сумні упередження.

— Послухай, я точно так само був у середній школі, як і ти!

— Само собою! — слова просто вилітали з мене. — Якщо тебе готували до мандрів у часі бодай наполовину так серйозно, як Шарлотту, то в тебе не могло бути друзів: ні хлопчиків, ані дівчаток, і твоя думка з приводу так званих пересічних дівчат базується на спостереженнях, які ти зробив, никаючи на самоті шкільним двором. Чи ти хочеш сказати, що твої однокласники вважали твої хобі — латину, гавот і водіння карети — страшенно крутими?

Замість образитися, Ґідеон розсміявся.

— Ти забула ще гру на скрипці.

Він відкинувся на спинку і схрестив руки на грудях.