Сад кісток полностью

— А я був її помилкою. Я бачив, як вона зростала. Протягом років ми бачилися в церкві. Вона сиділа у своїх чудових капелюшках, завжди була привітною до мене, але й байдужою одночасно. Але потім, одного дня, наче раптово побачила мене. І вирішила, що я вартий її уваги, — він потягнувся по глечик і вкотре наповнив свій келих. — А через одинадцять років вона опинилась у пастці на цій огидній фермі з хворим хлопчиком. Звісна річ, простіше за все втекти. Залишити все позаду і розпочати яскраве життя з новим чоловіком. — він поставив глечик, а його погляд знову піднявся до кімнати, де спала Роза. — їхні слова нічого не варті, ось що я тобі скажу. Дівчина приходить з миленьким личком. Але що за ним ховається?

— Ти помиляєшся щодо неї.

— Я помилявся щодо твоєї матері. Я лише хочу захистити тебе від такого самого удару.

— Я кохаю цю дівчину. І хочу з нею одружитися.

Ісаак засміявся.

— Я одружився з коханою жінкою І ти бачиш, що з цього вийшло, — він підняв келих, але рука зупинилась на півдорозі. Він повернувся і поглянув на двері

Хтось стукав.

Вони обмінялись здивованими поглядами. Була вже глибо ка ніч, не час для сусідських візитів.

Насупивши брови, Ісаак узяв лампу й пішов відчиняти двері. Вітер увірвався всередину і мало не загасив лампу. Ісаак стояв на порозі й дивився на тих, хто стояв на його ґанку.

— Містере Маршалл, — сказав чоловік, — ваш син тут? Почувши цей голос, Норріс одразу підхопився на ноги.

— Що вам від нього потрібно? — спитав Ісаак. Він раптом відступив, і два чоловіки, відштовхнувши його, увірвалися до кухні.

— Ось ви де, — вигукнув містер Претт, помітивши Норріса.

— Що це все означає? — вимагав пояснень Ісаак.

Вартовий Претт кивнув своєму супутнику, і той став позаду Норріса так, наче мав намір запобігти його втечі.

— Ви повертаєтеся з нами до Бостона.

— Як ви насмілилися вдертися до мого будинку! — сказав Ісаак. — Хто ви такі?

— Нічна варта, — погляд Претта не відривався від Норріса. — Екіпаж чекає, містере Маршалл.

— Ви заарештовуєте мого сина?

— Він, певна річ, уже пояснив вам причини.

— Я нікуди не поїду, доки не дізнаюся, у чому мене звинувачують.

Чоловік позаду штовхнув Норріса так сильно, що той налетів на стіл. Глечик з яблучним бренді впав на підлогу і розлетівся вщент.

— Припиніть! — закричав Ісаак. — Навіщо ви це робите?

— Ви обвинувачуєтесь у вбивстві, — оголосив Претт. — У вбивстві Аґнес Пул, Мері Робінсон, Натаніеля Беррі. А тепер і містера Ебена Тейта.

— Тейта? — Норріс витріщився на нього. Тепер убили і свояка Рози? — Мені нічого не відомо про це вбивство. І вже точно його скоїв не я.

— Ми маємо всі необхідні докази. А тепер мій обов’язок доставити вас у Бостон, де ви постанете перед судом, — Претт кивнув іншому вартовому. — Забирайте його.

Норріса потягли на вихід, і коли вони вже були біля дверей, він почув крик Рози:

— Норрісе!

Хлопець повернувся і зустрів її наляканий погляд.

— Іди до доктора Гренвілла. Розкажи йому, що сталося, — устиг крикнути юнак перед тим, як його витягли з будинку в ніч.

Юнака заштовхали до екіпажа, і Претт подав кучерові сигнал, двічі важко вдаривши по стелі. Вони рушили в напрямку дороги на Бельмут, яка виводила на бостонський шлях.

— Тепер навіть доктор Гренвілл не зможе нічого заподіяти, — сказав Претт, — проти таких доказів.

— Яких доказів?

— А ви не здогадуєтесь? Авжеж, це речі у вашій кімнаті.

Норріс розгублено похитав головою.

— Не розумію, про що ви говорите.

— Банка, містере Маршалл. Я вражений, що ви зберігали таку річ.

Інший вартовий, що сидів навпроти них, пильно подивився на Норріса і гаркнув:

— Ти хворий покидьок!

— Не щодня знаходиш людські обличчя, які зберігають у банках з віскі, — сказав Претт. — Але якби й залишалися якісь сумніви, ми знайшли і вашу маску також. Усе ще забризкану кров'ю. Грали з нами у небезпечну гру, так? Описували ту маску, яку самі ж і носили.

Маску Вестендського Женця підкинуто до моєї кімнати?

— Можу запевнити, що на вас очікує шибениця.

Інший вартовий фиркнув від сміху, наче не міг дочекатися веселого повішення, просто як видовища, щоб урізноманітнити похмурі зимні місяці.

— А потім ваші гарні друзі— лікарі знайдуть вам застосування, — додав він. Навіть у пітьмі карети Норріс побачив, як чоловік провів пальцем униз від своїх грудей. Цей жест не потребував роз’яснень. Тіла інших мерців потрапляли на анатомічний стіл довгим таємним шляхом. Їх викопували з могил під прикриттям ночі воскресителі, які ризикували бути заарештованими кожного разу, коли здійснювали свої нічні вилазки на кладовище. Але тіла страчених злочинців потрапляли просто на столи для розтину за повного схвалення з боку закону. За сноєні злочини вони мусили сплачувати не лише своїми життями, але й тлінними останками також. Кожен ув'язнений, який ішов на шибеницю, знав, що страта не була останнім приниженням, після неї на нього чекав скальпель хірурга.