Чоловіки загорнули труп у брезент, і Норріс поніс її на руках, як наречені вносять своїх молодих дружин до їхніх осель. Вона була така легка, що це викликало співчуття, і зовсім не вимагало зусиль нести її мокрою травою між могильних каменів, які належали тим, хто помер раніше за неї. Обережно юнак поклав небіжчицю у фургон. Джек, не дивлячись, кинув туди ж і лопати.
Нею піклувались не більше, ніж інструментами, які гуркотіли поруч з нею. Її тіло тряслося, наче звичайний вантаж, який вони везли під дрібним, але холодним дощиком, повертаючись до міста. Норріс зовсім не мав бажання розмовляти з Джеком, тож той їхав мовчки, прагнучи лише одного — щоб ця ніч швидше минула, і він зміг покинути цього огидного чоловіка.
Коли вони наблизилися до міста, на дорозі побільшало возів та екіпажів. Інші кучери подекуди махали їм, а часом і вигукували привітання або дорікали на негоду. «Не ту нічку ми обрали для подорожі». «Ох і пощастило ж нам!» «Під ранок має бути дощ зі снігом». Джек радо відповідав на вітання, без жодного натяку на занепокоєння через заборонений вантаж, який був у фургоні.
Невдовзі вони повернули на бруковану вулицю за аптекою, Джек насвистував. Без сумнівів, він уже був у очікуванні на гроші, які мали опинитись у його кишені. Вони із гуркотом зупинилися на бруківці. Джек зістрибнув з воза і постукав у задні двері аптеки. Незабаром йому відчинили, і Норріс побачив світло лампи, що сяяло зсередини.
— Маємо одного, — сказав Джек.
Двері відчинилися ширше, і з’явився кремезний бородань, який тримав ліхтар. О такій годині він був одягнений у нічну сорочку.
— То заносьте. І менше патякайте!
Джек плюнув на бруківку і повернувся до Норріса:
— Ну ж бо, занось її досередини.
Норріс підхопив загорнуте у брезент тіло й заніс його у відчинені двері. Він зустрівся поглядами з чоловіком, який тримав ліхтар, і той схвально кивнув.
— Нагору, докторе С’ювол?
— Ви знаєте дорогу, містере Маршалл.
Так, Норріс знав дорогу. Це був не перший його візит на цю темну вулицю, і не перший раз він підіймав труп цими вузькими сходами. Останнього разу він мав клопіт зі своєю ношею, крехтів і важко дихав, коли тягнув гладке тіло нагору, а жирні голі ноги билися об сходинки. Цієї ночі його вантаж був набагато легшим, трохи важчим за дитину. Він піднявся на другий поверх і зупинився у пітьмі. Доктор С’ювол ковзнув повз нього й освітив шлях. Дошки на підлозі скрипіли під його важкими кроками, а тіні, які відкидав ліхтар, танцювали на стінах.
Норріс увійшов слідом за С'юволом крізь дальні двері до кімнати, де стіл уже чекав на дорогоцінний товар. Він обережно поклав труп. Джек піднявся нагору останнім і став з іншого боку стола. Його важке дихання було добре чути у тиші цього приміщення.
С’ювол підійшов до стола й відкинув край брезенту.
У мерехтінні ліхтаря обличчя дівчини мало такий вигляд, наче життя і тепло повернулись у нього. Мокрими завитками волосся стікала дощова вода і блищала на щоках, наче сльози.
— Так, вона у доброму стані, — пробуркотів доктор С’ювол і далі відкинув брезент, відкривши голий тулуб. Норріс придушив у собі порив відштовхнути руку чоловіка й запобігти нарузі над дівочою цнотою. Він з огидою спостерігав за хтивим блиском Джекових очей, за запалом, з яким той аж нахилився, щоб краще роздивитися тіло. Опустивши погляд на її обличчя, Норріс подумки сказав: «Вибач, що ти маєш зазнавати такого приниження».
С’ювол розпрямився й кивнув:
— Вона мені підходить, містере Б’юрк.
— До того ж з нею можна добряче розважитися, — сказав Джек з посмішкою.
— Ми робимо це не заради розваг, — відповів на це С’ювол, — вона послугує вищій меті. Просвітництву.
— О, звісно, — вигукнув Джек, — то де мої гроші? Я б хотів отримати платню за все це
С’ювол витяг маленький мішечок з тканини і простяг Джеку.
— Ваша платня. Отримаєте стільки ж, коли принесете ще одного.
— Тут лише п’ятнадцять доларів. Ми домовлялися на двадцять.
— Сьогодні вам знадобилися послуги містера Маршалла. П’ять доларів підуть на рахунок його навчання. Разом це двадцять.
— Я, чорт забирай, знаю скільки це разом, — буркнув Джек і сховав гроші до кишені, — але цього недостатньо за те, що я вам постачаю.
— Упевнений, що я можу знайти іншого викрадача трупів, який буде вельми задоволений моєю платнею.
— Але не такого, хто б міг привозити їх такими свіжими. Усе, що ви отримаєте, це шматок гнилого м’яса, повного хробаків.
— Моя платня становить двадцять доларів за екземпляр. Потребуєте ви допомоги чи ні — це ваше рішення. Але я маю сумніви щодо того, що містер Маршалл погодиться працювати без гідної платні.
Джек кинув ображений погляд на Норріса.
— Він — мої м’язи, от і все. Ніхто, окрім мене, не знає, де їх шукати.
— То продовжуйте шукати їх для мене.
— Що ж, добре. У мене буде один для вас, — Джек повернувся, щоб піти. У дверях він зупинився і неохоче подивився на Норріса, — у «Чорному лонжероні» у четвер увечері. О сьомій, — рявкнув він і вийшов. Було чутно його важкі кроки сходами, а потім грюкнули двері.
