— Але містер Гаррісон — не лікар. Навіщо йому так пізно виходити на вулицю? Здається, вулиця Ейкорн постійно вабить відвідувачів з інших частин міста. Є повідомлення про моторошні співи, які чутно вночі, а минулого місяця було знайдено плями крові на бруківці. Усі ці речі неабияк стривожили мешканців навколишніх вулиць, але, коли вони звернулись до Нічної варти, констебль Лайонз утримався від проведення розслідування. Ще більш дивним є те, що він наказав варті уникати вулиці Ейкорн.
— Хто вам це розповів?
— Власник крамниці.
— Обміркуйте, кого ви слухаєте, містере Маршалл.
— Ми б поставилися до цього більш скептично, — промовив Венделл, — якби не ще одна знайома особа, яка виходила з того будинку. Це був констебль Лайонз, власною персоною.
Спочатку доктор Гренвілл мовчав, приголомшений почутим. Він пильно дивився на молодих людей, не вірячи своїм вухам.
— Що б не відбувалося у тому будинку, воно має захист на вищих рівнях, — сказав Норріс.
Гренвілл раптом засміявся.
— Ви усвідомлюєте, містере Маршалл, що винятково завдяки констеблю Лайонзу вас ще не взято під варту? Його тупий колега містер Претт був готовий заарештувати вас, але втрутився Лайонз. Навіть незважаючи на всі ті розмови та чутки про вас, Лайонз залишається вашим союзником.
— Ви знаєте це напевне?
— Він сам мені сказав. На нього тиснуть з усіх боків: суспільство, преса — усі вимагають арешту, арешту будь-кого. Він дуже добре знає, що містер Претт прагне досягнути свого, але Лайонз не хоче робити все нашвидкуруч, без достатніх доказів.
— Я й гадки не мав, сер, — тихо сказав Норріс.
— Якщо хочете залишитись на волі, не раджу налаштовувати проти себе власних захисників.
— Але, докторе Гренвілл, — промовив Венделл, — так багато питань залишаються без відповідей. Чому вони зустрічаються у такому скромному будинку? Чому люди таких різних професій збираються разом пізно ввечері? І, нарешті, сам будинок викликає зацікавленість. Точніше, одна деталь цього будинку, — Венделл поглянув на Норріса, який витягнув складений аркуш паперу зі своєї кишені.
— Що це? — спитав Гренвілл.
— Ці символи висічені на гранітному одвірку над дверима, — пояснив Норріс. Він дав аркуш Гренвіллу. — Я повернувся туди сьогодні вранці, щоб роздивитись при денному світлі. Ви можете побачити двох пеліканів, що повернуті один до одного. А між ними — хрест.
— Ви можете побачити багато хрестів на будинках у цьому місті.
— Це не звичайний хрест, — зауважив Венделл, — цей має троянду в центрі. Це не символ католиків. Це символ розенкрейцерів.
Гренвілл різко зіжмакав аркуш.
— Абсурд! Ви полюєте за примарами.
— Розенкрейцери реальні! Але це товариство таке таємне, що ніхто не знає імен його членів. Є повідомлення, що тут і у Вашингтоні зростає їх уплив. І що вони займаються жертвоприношенням. Серед їхніх жертв є діти, чия невинна кров проливається на таємних ритуалах. Ця дитина, яку захищає Роза Конноллі, здається, опинилась у центрі цієї таємничої історії. Ми припускали, що дитину розшукувала людина, яка є її батьком. Тепер ми стали свідками таємних зборів на вулиці Ейкорн. Ми чули повідомлення про кров на бруківці. І здогадуємося, що тут може бути прихований геть інший мотив.
— Жертвоприношення дитини? — Гренвілл кинув малюнок у вогонь. — Це слабкий аргумент, містере Маршалл. Коли я зустрінусь з опікунами коледжу після Різдва, мені знадобиться щось вагоміше, щоб вас захистити. Як я зможу зберегти вас у списку студентів, якщо буду спиратися на химерну теорію про групу змовників, що її вигадала дівчина, яку я ніколи не бачив? Дівчина, яка відмовляється зустрітися зі мною.
— Вона довіряє небагатьом людям, сер. А тим паче тепер, коли ми помітили констебля Лайонза на вулиці Ейкорн.
— Де вона? Хто її прихистив?
Норріс вагався, занепокоєний викриттям того скандального факту, що він — самотній чоловік — дозволяє дівчині спати за кілька кроків від свого власного ліжка.
Він був вдячний, коли Венделл обережно вставив:
— Ми домовилися про кімнату в пансіоні для неї, сер. Запевняю вас, вона у безпечному місці.
— А немовля? Якщо цій дитині загрожує така небезпека, чи можете ви гарантувати їй захист?
Норріс і Венделл подивились один на одного. Добробут Меггі наразі непокоїв їх обох.
— Вона також перебуває у надійному місці, сер, — сказав Венделл.
— Але в яких умовах?
— Мушу визнати, у далеких від ідеальних. Вона нагодована й доглянута, але у вкрай нечистому середовищі.
— То принесіть її сюди, джентльмени. Я б хотів поглянути на цю таємничу дитину, яку всі так наполегливо розшукують. Запевняю вас, вона буде в безпеці, і в моєму будинку дбають про здоров’я.
Знову Венделл із Норрісом обмінялися поглядами. Чи могли бути якісь сумніви у тому, що тут Меггі буде набагато краще, ніж у брудній халупі Гепзіби.
Але Норріс сказав:
— Роза ніколи не пробачить, якщо ми ухвалимо таке рішення без неї. Вона більше за все турбується про дитину. І лише вона мусить вирішувати.
— Ви надаєте забагато влади сімнадцятирічній дівчині.
