Який там концерт! Увесь вечір Жанночка крутилася перед Крупкою-молодшим у новій шубі, й Ігор, треба сказати, навіть запишався. Відчув себе арабським шейхом, щедрим до безглуздя. – Ігорчику, правда, я в тебе найкраща? – примхливо запитала Жанночка, і Крупка-молодший подумав, що вже стільки грошей уклав у це неземне створіння, що відпустити її тепер було б порушенням усіх законів економіки.
– Так! У мене! відповів із притиском. – Ти – тільки моя! Так, сонечко?
Жанночка мотнула головою, і чорт розбере, що то значило. Через місяць Ігор перестав рахувати витрачені на Жанночку гроші. І не тому, що почуття задушили здоровий глузд. Ні.
Просто скінчилися гроші. Таку новину Жанночка, як не дивно, сприйняла без суму. – Ігорчику! У тебе так багато… – І Жанночка повела блакитними очима по колекції старожитностей.
– Що?! – Крупка-молодший аж підскочив. – Сонечко! Це не продається! Це – колекція… Я півжиття землю рив, щоб зібрати це, – збрехав. І саме під час цієї переломної розмови у двері Крупчиної оселі постукала Катерина.
Крупка відчинив двері – і щелепа в нього відвалилася.
– Катя?
Катерина знизала плечима. Простягла Крупці-молодшому візитку.
– Вибачайте… Казали, що можу приїхати, як зовсім зле буде…
– Катя? – ще не міг повірити Крупка і від дверей не відходив.
Дівча голову опустило.
– Та нічого… Піду…
Крупка-молодший чогось перелякався.
– Стій! Так несподівано… – За руку вхопив. – Проходь, проходь… Із кімнати вийшла Жанночка.
– У нас гості?
– Вибачайте, – замість «доброго дня» чогось озвалася Катерина.
– Ну, розповідай, – Крупка-молодший умостився на дивані, Жанночка – поряд. Катерина стояла перед ними – ну точнісінько як у класі перед килимівською вчителькою Марусею.
– Мама веліла бігти геть… – прошепотіла Катерина. – Веліла за курганом її чекати, та не вийшло. Дядьки погналися услід, довелося далі мчатися…
– А чого гналися? – хрипло запитав Крупка-молодший.
У горлі чогось пересохло.
– Убити, мо', хтіли… А перед тим… зґвалтувати. Сама чула. А мамка вашу візитку знайшла, дала мені… І от…
Катерині – сльози в очі:
– Якби от ви назад до Шанівки їхали той курган розкопувати, то і я б із вами додому дісталася. Самій – страшно, – призналася. – Ігорчику! То вона у нас буде жити? – здивувалася Жанночка.
– А я все вмію робити, – Катерина їм. – І готувати, і прати… І в хаті прибрати можу гарно.
– «У хаті»?! – Жанночка розсміялася.
Крупка-молодший підскочив, по кімнаті забігав:
– Ну добре, добре… Сьогодні в мене переночуєш, а потім щось придумаємо. – На дівча глянув: – А чого стоїш? Сідай, відпочинь.
– Та я не стомлена. Можу вечерю вам приготувати. Чи ще щось зробити…
– Кинь дурне казати. Нічого не треба. Відпочивай. Ти коли з Шанівки поїхала?
– Уже третій день. Можна води зігріти? У мене чисте із собою є, і рушника мама дала…
– Води зігріти? – не повірила Жанночка. До Ігора: – Звідки вона вилізла?
– Сонечко, досить! – відповів Ігор. – Ти просто не уявляєш, що пережила ця дівчинка. Її варто пожаліти, а не глузувати.
– Та я не ображаюся, – зітхнула Катерина. – То можу води зігріти?
– Можеш, – і собі зітхнув Крупка-молодший.
Катерина зачинилася у ванній – і попливла. Романові очі ясні, обгоріле обличчя, сувора Килина, раптом Чубчик із Рудим з'явилися… – І чого маму з татком не бачу? – сама собі. І ніби чорне очі залило.
– Та ні… – всміхнулася і аж по маківку – у теплу воду. – Живуть же люди…
У кімнаті тим часом Жанночка витріщала блакитні оченята і бушувала пошепки:
– Як це? Ігорчику, ти допустиш, щоб я приймала ванну після цієї брудної…
– Сонечко! Я щось придумаю. Сама подумай. Ну як я можу вигнати людину з дому, коли ніч надворі, а їй нема де переночувати.
– Це дивно! Це дуже дивно, що до тебе, такої… інтелігентної людини, запросто приходять якісь волоцюжки. Я починаю боятися тебе, Ігорчику!
– Сонечко, завтра її не буде. Клянуся. Не нервуй.
– А де вона буде спати?
Крупка-молодший повів оком по своєму барлогові. Одну кімнату окупувала Жанночка, і прорватися туди навіть самому Крупці вдавалося нечасто. У другій – святе. Колекція.
– Не знаю, – розгубився.
– Я знаю, – постановила Жанночка. – На кухні. Постелимо надувний матрац, хай втішається.
– Незручно якось. Може, ми з тобою на дивані у вітальні, а Катерині ліжко у спальні…
Крупка не договорив. Жанночка приклала долоньку до червоних вуст і ахнула.
– Та яка ж я наївна! – вигукнула. – Тепер усе ясно. Це ж твоя коханка малолітня! Ти просто не знаєш, як від мене відкараскатися!
Кинулася до спальні – речі збирати. За шубу вхопилася. Крупка аж затремтів:
– Сонечко! Зупинися! Добре, добре… Хай спить на кухні. Жанночка обережно розправила зім'яте хутро, повісила шубку у шафу і тільки потім драматично кинулася Крупці на шию: – Ігорчику! Яка я нещасна! Я думала, ти мене розлюбив…
– Я тебе не можу розлюбити, – цілком відверто відповідав Крупка-молодший, дивлячися на блакитну шубу, яка нахабно стирчала у відкритій шафі. Хистке замирення Жанночка і Крупка-молодший уклали якраз тієї миті, коли з ванної вийшла Катерина.
– Овва! – оцінила Жанночка красу Катриного довгого русявого волосся. – Обрізати не хочеш?
