– Богданчик… – урвався терпець професорській дружині. – Это живое существо, а не игрушка. Его кормить нужно, выгуливать… Кто это будет делать? У меня ноги болят. Ты тоже едва ходишь…
– Тася! Ты бессердечная… – Професор хотів сказати «женщина», але протест дружини надто вже роздратував, і він вирішив Тасю не жаліти: – Ты бессердечная… старуха!..
Мопсеня у дискусії участі не брало, але й часу не гаяло.
Поки професор проводив паралелі між цуценячою долею та долею занедбаної України, мопсеня вчепилося у професорський черевик і встигло відгризти чималий шмат шкіри.
– Тася! Тася! – заволав професор, побачивши скривджений черевик, але дружина образилася на «старуху» і зачинилася у спальні.
Професор Богдан Крупка лишився наодинці із «занедбаною Україною». І невідомо, чим би усе скінчилося, та до батьків нарешті добувся Ігор Крупка.
Професор довгу годину плакався синові на Тасю, яка «совсем – вот парадокс! – обмоскалилась в Украине и теперь изуверскими методами хочет свести меня в могилу». Потім показав Ігорові цуценя, яке ховалося серед професорських архівів.
– Сын! Твоя мать не имеет жалости! Она не христианка! Бусурманка! Требовала, чтобы я избавился от этого милого создания! Я этого не переживу…
– Батьку, ви вже немолоді. Вам важко, – завів своє Ігор. – Вам треба помічницю… Щоб куховарила, прала… І з твоїм песиком гуляла. – І де мені взяти таку помічницю? – професор так розчулився, що перейшов на рідну мову, що з ним бувало вкрай рідко.
– Я вже знайшов її для вас, – обрадував Ігор професора. – Зараз маму гукну і все вам розкажу.
«Клята москалька» Тася вислухала сина і знизала плечима:
– А где она будет жить?
– Мамо, у вас чотири кімнати…
– Столовая исключается, наша спальня – тоже, остается рабочий кабинет отца и твоя комната, Игоречек! – перерахувала Тася.
– От свою кімнату я й пропоную виділити Катерині, – відповів Ігор.
– А как же ты? – розхвилювався неспокійний професор, притискаючи до грудей мопсеня.
– Тату, в мене є квартира, і я не збираюся повертатися під ваш дах, – нагадав Ігор.
– Как возмужал мальчик! – захитав головою професор.
Вони з Тасею ще б довго товкли воду в ступі, та втрутилося мопсеня. Нахабно надзюрило професору на коліна і побігло гризти усе, що втрапить ув око.
– Я согласна, – аж підскочила Тася.
Професор поспішно приєднався до дружини, і Крупка-молодший метнувся до дверей.
– За півгодини помічниця буде у вас!
– А откуда она взялась? У нее есть рекомендации? – вигукнув професор синові услід.
– Найкращі рекомендації, тату, – відказав Ігор. – Мої!
Жанночка знову здивувала Ігоря.
– Наша Катя переселяється? – запитала спокійно. – Ну що ж…
– Може… – завагався скоріше не Крупка-молодший, а його виразка. Дуже вже смачні сніданки з обідами готувала Катерина, та й вечері незгірші.
– Як знаєш, Ігорчику! – ще покірніше відповіла Жанночка.
– Ну, тоді… Я вже батькам пообіцяв.
Катерина зібралася за п'ять хвилин. Потім іще півгодини пішло на акцію милосердя: Жанночка раптом забажала віддячити дівчині за добре товариство та лагідну вдачу. Розкрила шафу й почала перебирати своє далеко не дешеве лахміття.
У результаті несподіваної ревізії величезний поліетиленовий пакет наповнився старими Жанноччиними кофтинами, сукнями, спідницями й іже з ними. Катерині аж дух забило: таке багатство летіло простісінько у пакет, а пакет – для неї.
– Яка ж ви добра, Жанночко! – ледь вимовила.
– Пусте. Мені воно вже не потрібно, – розкрила таємницю Жанночка.
Крупці-молодшому – метелики перед очима. Устиг помітити: скажено дорога спідниця від Armani теж опинилася в пакеті. «Я цього не переживу!» – завив подумки – точнісінько, як батько-професор.
– Сонечко, не хочеш піти з нами? – прохрипів від порогу, коли врешті збори закінчилися. – Ігорчику! Я купила книгу з кулінарії. Буду вивчати, – відкараскалася Жанночка. – Після Катиних сніданків я почуваюся неповноцінною! Треба надолужувати.
– На все вам добре, – попрощалася Катерина. – Хай ваша краса радує людям серця… Дуже дякую за подарунки.
Жанночка розсміялася.
– От село! Такого нагородила… Може, жіночими романами захоплюєшся?
– Одним…
– Прошу? – не зрозуміла Жанночка.
– Одним Романом… – відповіла Катерина і сумно всміхнулася. – Він – у серці…
Крупка сіпнув Катерину – ходімо! І пішли.
Жанночка двері зачинила, хитро посміхнулася й полізла шукати мобільний. За хвилину вже розмовляла.
Тася начепила на носа окуляри – усе розглядала Катерину. Професор розпочав допит.
– Откуда явилась? – Із Шанівки я…
– Почему тут?
– Так мама веліла… – І Катерина розповіла б усю правду, та Ігор утрутився:
– Я Катерину добре знаю. Як були в експедиції з Денисом, то зупинялися в її батьків. Дуже порядна і привітна родина.
Повесні Катя до села повернеться, а зиму у вас поживе. Допоможе, чим зможе. Так?
– Звичайно, поможу, – усміхнулася дівчина, і Крупка-молодший потяг її оглядати кімнату – аби тільки припинити розпити.
– У мене буде своя кімната? – зашарілася Катерина.
– Ну, не всю ж зиму тобі на кухні спати, – зітхнув Крупка-молодший і вкотре пожалів, що дав свою візитку не якомусь дядькові у степу, а оцій дитині, яка наївно приїхала із села до столиці.
