У 2010 його персональна ластівка знову повернулася до Капістрана, знову вся в чорному, ніби вдяглася на власний похорон. «Якого недовго чекати, якщо вона не скине вагу», — з огидою подумав Морріс. Щоки Кори Енн Хупер тепер звисали з боків шиї м’ясистими коржиками, очі майже зникли в жирових кишенях, шкіра набула землистого кольору. Чорну сумочку вона замінила на синю, але все інше залишилося незмінним. Нічні кошмари! Нескінченна терапія! Життя, зруйноване через моторошного звіра, який тієї ночі вискочив із провулка. І все таке саме, і таке подібне.
«Ти все ще живеш тим вошивим зґвалтуванням? — подумав Морріс. — Ти й не збираєшся рухатися далі?»
Морріс повернувся до камери, думаючи про те, що на лайно треба срати. Треба срати на, чорти б його забрали,
Того року йому виповнилося п’ятдесят п’ять.
Якось у березні 2014 один із наглядачів зайшов за Моррісом до бібліотеки, де той сидів за стійкою на роздачі, утретє перечитуючи «Американську пастораль». (На думку Морріса, це була, безперечно, найкраща книга Філіпа Рота.) Наглядач повідомив, що його викликають до адміністрації.
— Навіщо? — запитав Морріс, підводячись із-за столу. Виклики до адміністрації зазвичай не віщували нічого доброго. Найчастіше копи починали схиляти тебе стукати на кого-небудь і погрожували різними жахіттями, якщо відмовишся співпрацювати.
— Збирається комісія з умовно-дострокового.
— Ні, — здивувався Морріс. — Це помилка. Мене мають розглядати лише наступного року.
— Я роблю те, що мені сказали, — відповів наглядач. — Якщо не хочеш, щоб я записав тобі зауваження, знайди когось тебе підмінити й піднімай дупу.
Комісія з умовно-дострокового звільнення — цього разу три чоловіки й три жінки — зібралася в конференц-залі. Філіп Доунс, юрист-консультант комісії, доповнював комісію. Він зачитав лист від Кори Енн Хупер. То був дивовижний лист. У курви виявили рак. Добра новина, але наступна новина була ще кращою. Вона знімала всі заперечення проти дострокового звільнення Белламі та шкодувала, що так довго цього не робила. Потім Доунс зачитав листа з Міського арт-культурного комплексу Середнього Заходу, відомого під назвою МАК. Протягом багатьох років вони прийняли на роботу не одного умовно-достроково звільненого з Вейнсвілла й були готові взяти Морріса Белламі на півставки, призначивши діловодом й оператором комп’ютера. До роботи він міг стати з травня, якщо його буде звільнено.
— Ураховуючи вашу зразкову поведінку за останні тридцять років і зважаючи на лист міс Хупер, — заявив Доусон, — я вирішив призначити розгляд вашої справи на рік раніше, ніж планувалося. Міс Хупер повідомляє, що в неї залишилося небагато часу, і я впевнений, вона хоче покінчити з цим. — Він повернувся до решти. — Пані та панове, що скажете?
Морріс уже знав, що скажуть пані та панове. Інакше його б не стали приводити сюди. За умовно-дострокове звільнення проголосували шість членів комісії, проти — жоден.
— Що ви про це думаєте, Моррісе? — запитав Доунс.
Морріс, який зазвичай по слово до батька не бігав, був занадто вражений, аби щось говорити, але йому й не треба було. Він розплакався.
Два місяці по тому, після обов’язкового для тих, хто достроково звільняється, консультування, і незадовго до початку служби в МАК, він вийшов крізь тюремні ворота. Назад у вільний світ. У його кишені лежав заробіток за тридцять п’ять років роботи у фарбувальні, меблевій майстерні й бібліотеці. Усього дві тисячі сімсот доларів із дріб’язком.
Записники Ротстайна нарешті стали досяжні.
Частина 2
Давні приятелі
1
Керміт Вільям Ходжес — для друзів просто Білл — їде по Аеропорт-роуд, опустивши скло на вікнах, увімкнувши радіо, підспівуючи «Багато чого потрібно для сміху, для сліз потрібен поїзд» Ділана[30]. Йому шістдесят шість, не молодик, але для людини, що пережила серцевий напад, виглядає цілком пристойно. Він скинув сорок фунтів після серцевого нападу й перестав їсти консервовану їжу, кожна ложка якої його повільно вбивала.
«Ви хочете дожити до сімдесяти п’яти? — запитав його кардіолог. Це було під час першого повного обстеження, за декілька тижнів після імплантації електрокардіостимулятора. — Якщо хочете, забудьте про шкварки й пончики. Потоваришуйте з салатами».
Порада, звісно, не дотягує до рівня «люби свого ближнього, як самого себе», але Ходжес поставився до неї конче серйозно. На сидінні поруч із ним лежить білий паперовий пакет із салатом. У нього буде повно часу, аби з’їсти його й навіть запити «Дасані»[31], якщо літак Олівера Меддена прилетить за розкладом. І якщо Медден узагалі з’явиться. Холлі Джібні запевнила його, що Медден уже в дорозі — вона знайшла розклад його рейсу на сайті під назвою «AirTracker», — але не можна виключати можливість того, що він відчув, куди вітер дме, і попрямує до іншого місця. Він уже досить довго займається своїми брудними справами, а в таких хлопців дуже чуйні носи.
