— Тиждень. Вам теж потрібно подумати, містере Халлідей. Можливо, у нас таки щось вийде.
— Сподіваюся, синку. — Дрю навмисно вставив це слово. — Оскільки, якщо цього не станеться, я подзвоню в поліцію, і я не блефую.
Тут у завзятості хлопчика таки з’явилася розколина, очі його наповнилися слізьми, і, перш ніж вони встигли скотитися по щоках, він розвернувся й вийшов з магазину.
12
А тепер приходить ця голосове послання, яке Дрю вислуховує лютуючи, але й з острахом, бо хлопчик говорить так спокійно й зібрано, але за цією холоднокровністю чується розпач.
«Завтра я не зможу прийти, як обіцяв. Зовсім забув про зліт старост класів середньої і вищої школи, а мене на наступний рік обрали віце-президентом випускного класу. Знаю, це звучить як відмовка, але це не відмовка. Це абсолютно вилетіло в мене з голови — ще б пак, коли ви стали погрожувати мені в’язницею і все таке».
«Зітри це негайно», — думає Дрю, його нігті впиваються в долоні.
«Зліт проходитиме на базі відпочинку «Рівер-бенд», це в окрузі Віктор. Виїжджаємо автобусом завтра о восьмій ранку — це день підвищення кваліфікації вчителів, тому занять не буде, — і повертаємося в неділю ввечері. Нас буде двадцять чоловік. Я хотів відмазатись, але батьки й так уже за мене хвилюються. Сестра теж. Якщо я пропущу зліт, вони зрозуміють, що щось відбувається. Мені здається, мама думає, що якась моя дівчина завагітніла».
Хлопчик видає короткий, напівістеричний смішок. Дрю думає, що у світі немає нічого страшнішого за сімнадцятирічних підлітків. Ніколи не знаєш, на що вони здатні.
«Я зайду в понеділок удень, — продовжує Сауберс. — Якщо дочекаєтеся, може, у нас щось і вийде. Компроміс. У мене є одна ідея. А якщо думаєте, що щодо зльоту я вам морочу голову, зателефонуйте до будинку відпочинку й перевірте бронювання. Студентський уряд Нортфілдської середньої школи. Можливо, у понеділок побачимося. Якщо ні, то до поб…»
На цьому час запису — підвищеної довжини для клієнтів, які телефонують не в робочий час, зазвичай із Західного узбережжя, — нарешті закінчився. Біп.
Дрю опускається в крісло (ігноруючи його стогін, як завжди) і дивиться на автовідповідач майже цілу хвилину. Він не відчуває необхідності телефонувати до будинку відпочинку «Рівер-бенд»… який, як не дивно, знаходиться всього за шість-сім миль вище по річці від в’язниці, де зараз мотає строк людина, яка вкрала записники. Дрю знає: Сауберс сказав правду щодо зльоту, бо це дуже легко перевірити. А ось чому він не відмовився туди їхати — тут у Дрю були сумніви. Можливо, Сауберс вирішив, що загроза звернутися в поліцію — блеф? Але це не блеф. Дрю не збирався дозволяти Сауберсу мати те, чого не міг мати сам. Так чи інакше цьому шмаркачеві доведеться розлучитися із записниками.
«Я почекаю до понеділка, — думає Дрю. — Це я можу собі дозволити, але потім це питання треба буде якось вирішувати. Я і так йому забагато дозволив».
Він розмірковує про те, що його старий друг Морріс Белламі й цей хлопчисько Сауберс, хоча й знаходяться на різних кінцях вікового діапазону, проте дуже схожі, коли йдеться про записники Ротстайна. Для них головне те, що в них
«Ось вона твоя ахіллесова п’ята, синку, — думає Дрю. — Ця пристрасть колекціонера. А мене цікавлять тільки гроші, а з грошима все простіше. Тож нумо, насолоджуйся вікендом. Коли повернешся, пограємо по-дорослому».
Дрю подається вперед над огрядним черевом і стирає запис.
13
Дорогою до міста Ходжес встигає занадто спітніти, тому вирішує заїхати додому з’їсти бургер і прийняти душ. А заразом і перевдягнутися. Харпер-ровд усе одно по дорозі, а в джинсах він буде почувати себе набагато зручніше. Можливість носити джинси — одна з головних принад роботи на самого себе, а не на начальника.
Коли він виходить із будинку, дзвонить Пітер Гантлі повідомити своєму колишньому напарнику, що Олівера Меддена затримано.
Ходжес вітає Піта з арештом і ледь встигає сісти за кермо «Пріуса», як лунає новий дзвінок. На цей раз дзвонить Холлі.
— Ти де, Білле?
Ходжес дивиться на годинник і бачить, що якимось дивом там уже п’ятнадцять на третю. «Як летить час, коли тобі весело», — думає він.
— Удома. Уже виїжджаю в офіс.
— Що ти там робиш?
— Зупинився прийняти душ. Не хотів ображати твої ніжні нюхові рецептори. І я не забув про Барбару. Заїду, як тільки…
— Не треба. Вона тут. Із подружкою Тіною. Вони приїхали на таксі.
— На таксі? — Зазвичай діти навіть не думають про таксі. Можливо, Барбара хоче поговорити про щось більш серйозне, ніж він припускав.
— Так, я відвела їх до твого кабінету. — Холлі переходить на шепіт. — Барбара лише схвильована, але друга дівчинка поводиться так, ніби налякана до смерті. Гадаю, у них щось трапилося. Приїжджай скоріше, Білле.
— Зрозумів.
