— Поспішай. Ти ж знаєш, у мене погано з сильними емоціями. Я працюю над цим зі своїм лікарем, але зараз я нічого не можу з собою зробити.
— Уже їду. Буду за двадцять хвилин.
— Може, сходити через вулицю купити їм кока-коли?
— Не знаю. — Світлофор внизу пагорба змінюється на жовтий. Ходжес набирає швидкість і проскакує під ним. — Прийми рішення сама.
— Було б чим, — бурмоче Холлі і, перш ніж той встигає відповісти, знову просить його поквапитися й відключається.
14
Поки Білл Ходжес учив трохи ошелешеного Олівера Меддена, як у світі жити, а Дрю Халлідей пригощався яйцями Бенедикт, Піт Сауберс перебував у медкабінеті Нортфілдської середньої школи, де, через нібито сильний головний біль, просив звільнити його сьогодні від занять. Медсестра виписала довідку, не замислюючись, адже Піт був із позитивних: значиться в почесному списку, часто бере участь у шкільних заходах (хоча не спортивних), майже ніколи не пропускає занять. До того ж по ньому було видно, що в нього болить голова: обличчя бліде, круги під очима. Вона запитала, чи не відвезти його додому.
— Ні, — відповів Піт. — Автобусом доїду.
Вона запропонувала йому «Едвіл», єдине, чим їй було дозволено лікувати головний біль, але він похитав головою, сказавши, що в нього є свої спеціальні пігулки від мігрені. Сьогодні він просто їх забув і прийме одну, щойно повернеться додому. Самого Піта вся ця історія не бентежила, бо в нього дійсно боліла голова. Тільки біль був не фізичний. Його головним болем був Ендрю Халлідей, і біль цей не вилікували б мамині пігулки «Зоміг» (у їхній родині мігрень тільки в неї).
Піт знав, що в цьому йому треба розібратися самому.
15
Сідати в автобус він не збирався. Наступний буде за півгодини, а до Сикоморової вулиці можна на своїх двох дістатися за п’ятнадцять хвилин, якщо бігом. І він побіжить, бо цей четвер — усе, що в нього є. Батько й мати на роботі й повернуться не раніше четвертої. Тіна взагалі не прийде. Вона
Після того пришелепкуватого знайомства з Ендрю Халлідеєм він схуд, з раннього юнацтва повернулися прищі, ну і, зрозуміло, ці круги під очима. Він погано спав, а коли таки засинав, йому снилися якісь кошмари. Прокидаючись — нерідко згорнувшись калачиком, у мокрій від поту піжамі, — Піт лежав і намагався знайти вихід із пастки, до якої потрапив.
Він справді забув про зліт і, коли місіс Гібсон, що їх супроводжує, нагадала йому про це вчора, це ввімкнуло його мозок на велику швидкість. Це сталося після п’ятого уроку, французької, а ще до того, як він дійшов до кабінету математики, який знаходився всього на двоє дверей далі, у його голові склався попередній план дій. Деякою мірою успіх цього плану залежить від одного червоного возика і якогось набору ключів.
Коли школа зникає з очей, Піт дзвонить у «Рідкісні видання Ендрю Халлідея». Як би він хотів, щоб цього номера не було в нього в швидкому виклику! Потрапляє на автовідповідач, отже, принаймні не почнуться чергові авки-гавки. Піт залишає довге повідомлення, й автовідповідач відключає його, коли він закінчує, але це нічого.
Якщо вдасться винести з будинку записники, поліція нічого не знайде, хоч з ордером на обшук, хоч без нього. Він упевнений, що батьки мовчатимуть щодо загадкової готівки, як мовчали досі. Коли Піт кладе мобільник до кишені твідових брюк, у голові в нього спливає вислів, який він прочитав, щойно почавши вивчати латинську. Вислів цей страшний будь-якою мовою, але до цієї ситуації підходить якнайкраще.
Жереб кинуто.
16
Перш ніж увійти до будинку, Піт пірнає в гараж переконатися, що старий Тінин візок «Кеттлер» на місці. Від багатьох старих речей вони позбулися на дворовому розпродажі, коли виїжджали зі старого будинку, але Тінсі тоді підняла такий галас через цей «Кеттлер» з його старомодними дерев’яними бортиками, що мати поступилася. Спочатку Піт його не знаходить і починає хвилюватися. Потім помічає возик у кутку й полегшено видихає. Він пам’ятає, як Тінсі, склавши на нього всі свої м’які іграшки (місіс Бізлі, звичайно ж, посідала головне місце), розгулювала з ним туди-сюди галявиною, повідомляючи всім, що вони йдуть «на нік-нік до лісу з сендвічами з перченою шинкою та з імбирним печивом для слухняних діток». То були чудові дні до того, як один псих на викраденому «Мерседесі» усе змінив.
Після цього нік-ніків не було.
Піт входить до будинку й прямує точнісінько до маленького домашнього кабінету батька. Серце його несамовито калатає, бо настала найважливіша частина всієї справи. Усе може піти не так, навіть якщо він знайде потрібні ключі. Але, якщо він їх не знайде, можна й не починати. Плану Б у нього немає.
