— Боюсь наврочити, але слідчих це не переконає. Не дай Боже, звісно.
Вона плює через плече. Я стукаю пальцем по дерев’яному плінтусу:
- І саме тому послухай мене уважно. Я на тому тижні їду до Москви. І не для того, щоб вивчати, як вони залицяються до жінок, а щоб говорити про інвестиції.
Сапулине обличчя стає скептичним. Вона не вірить в існування інвестицій.
— Можеш не кривитися. В Росії грошей навалом, вони шукають нові ринки, а у нас, сама знаєш, зараз очікується великий переділ. Так що все логічно. А що це означає? — запитую і сам відповідаю. — А це означає, що у нас буде багато нових проектів, і щоб старі не плуталися під ногами, треба навести в них лад.
— Господи, знову нові проекти? Куди вже?
— Великим дядям потрібні великі гроші. Тим більше, що й ми далеко не чужі на цьому святі життя. На пенсії відпочинемо — купимо виноградник, будемо робити вино, пити його на веранді і згадувати сьогоднішні бої.
Катька насмішкувато зводить брови:
— Ти на пенсії? Не сміши. Ти у сто років знайдеш, у що вляпатися. Хтось підсуне таких от москалів з «інвестиціями», візьмеш ціпок і подибаєш. — На правах друга дитинства вона не нітиться критикувати начальство.
— Ну, по–перше, не подибаю, а поїду в кріслі. І везти це крісло будеш ти. А по–друге, на кому ж заробляти, як не на москалях? Хай платять за роки поневолення, — я переходжу на півофіційний тон. — Отже, ставлю тобі задачу. Поки я буду в Москві, ти повинна прошерстити усі ланки нашої схеми на предмет слабких місць. Бо ти ж бачиш, як працюють есбеушники: кожен опер, який ще не остаточно ожирів від лінощів, може завербувати там усю кодлу — від директора до прибиральниць. Отож, вибери для прикладу якесь одне підприємство і особисто пройди усі етапи. Подивися, наскільки чисто все працює. Шантаж, залякування — у методах я тебе не обмежую.
Катька зазирає мені в очі і повільно розчахує блузку:
— А якщо доведеться застосувати сексуальні тортури?
Вона вже втратила охоту говорити на ділові теми, але це не означає, що мої слова загубилися в порожнечі. Я певен, що кожне було почуте і відповідно буде виконане. Але це — потім, бо зараз груди її випинаються перед самісіньким моїм обличчям. І я знову відчуваю готовність до бою, тому приймаю гру.
— Тільки якщо пообіцяєш у цей час уявляти мене.
Ми знову пірнаємо в небуття, просто‑таки тут, на кухні. Бо розмови з давніх–давен були найкращим афродизіаком.
Виринаємо у цей світ у складній позиції біля кухонного столу. Розлита кава повільно крапає на підлогу, а покусані губи саднять. Господиня, однак не поспішає наводити лад на кухні.
— Так тебе не вистачить на перевірку схеми, — жартую я.
— Нічого, — Катька цинічно щулить очі. — Я по–спортивному. На силі волі.
І справді, з силою волі у неї все гаразд.
Пам’ятаю, пару років тому, коли одну з наших фірм накрили на обготівці, ця її якість дуже нам придалася. Треба було вирішити питання з великим чином податкової міліції, а він ніяк не хотів іти на контакт. Якийсь був лівий — чи то щойно призначений, чи приїжджий — жодної зачіпки. Вирішили діяти з вулиці, на арапа. Вистежили його на вході до казино. Зайшли туди й побачили, що ситуація складна — чин відпочиває з бабою, гарною, але з біса агресивною куркою. Тобто використання Катьчиної «чарівної цицьки» виключалося. Але тут‑таки й проявився характер моєї помічниці. Замовивши випивку та посидівши задля годиться біля бару двадцять хвилин, Катька звеліла мені йти до чоловічого туалету — чекати на клієнта. В чім справа, не пояснила, але розводити суперечку не випадало, і я послухався.
Отже, поки я пішов вперед, до туалету, Сапула підвелася, начебто збираючись іти слідом, та дорогою «випадково» змахнула сумочкою бокал з коктейлем просто податківцеві на штани. Курка одразу почала галасувати, а Катька — вибачатися, схопила зі столу серветки та давай ретельно промокати пляму податківцю на тому самому місці, одночасно тицяючи своєю «чарівною цицькою» просто в обличчя. Хлопець, звісно, забелькотів, що нічого страшного, мовляв, буває з кожним, і пішов до туалету привести себе до ладу, а там його вже зустрів я із черговою порцією вибачень за свою незграбну супутницю. Потім ми пили мирову, потім разом грали у блекджек, обмінялися телефонами, потоваришували, а за тиждень залагодили усі податкові проблеми — не безоплатно, звісно, зате надійно. Тоді вперше я зрозумів, що зовсім не знаю своєї однокласниці та заступниці.
Але попри всю розкутість Катька завжди зберігала дистанцію з чоловіками, зокрема й мені довелося повпрівати, поки зі статусу шефа–однокласника перейшов у наступний, значно ближчий. Зате тепер ми насолоджувалися повною довірою і взаємним розумінням.
— До речі, — знову робить серйозне лице Катька. — Знаєш, що сьогодні учудила ця, твоя?
— Хто моя?
— Хмаринка.
— Знову щось написала?
