— У міліції є запис телефонного дзвінка, ну, того самого, про бомбу в школі. На ній чути сторонні шуми. Коли спробували проаналізувати ці шуми на комп’ютері, то виявилося, що то людські розмови, і йшлося, начебто, про спортивні змагання. Бадмінтон, так казав ваш сержант?
— Усе правильно, — підтвердив капітан.
— Нічого тут не правильно! — раптом виголосив Миха. — Не було там жодного бадмінтону, так само як і тенісу, пінг-понгу чи баскетболу! І це найголовніше!
Усі завмерли в мовчазному очікуванні, тільки хтось глибоко й голосно зітхнув.
— Надійко, що тобі найбільше сподобалося в тому самому журналі мод?
— Це в «Грації»?
— Так. У журналі з листям на обкладинці, який ви розглядали в той день, коли школу замінували.
— А, ну так! Сукня там була, стильна, такий силует цікавенний, спідниця з воланами… Виглядає просто чудово!
— Ось! Ігоре Борисовичу, ваш сержант, який намагався розібратися в цих сторонніх шумах, одружений?
— Ні, здається… — геть розгубився капітан.
— Зрозуміло. Тому він і переплутав волани — себто оздоби на сукні такі — з воланчиками для бадмінтону. Насправді, там записано розмову про фасони суконь. Волани в шевській справі — така широка декоративна стрічка, нашита хвилями. І розмову цю вели дівчата, розглядаючи не відомо ким підкинутий Надійці Кириловій журнал мод. Отже, той, хто дзвонив, був поруч із дівчатами.
Упродовж усієї цієї справи з самого початку я поводився як сліпий і глухий. Весь час події і факти вказували мені тільки на одну людину, а я був немов загіпнотизований і ніяк не міг цього зрозуміти. По-перше, він мусив мати можливість поцупити у мене зошит з математики. Навіщо йому це було потрібно, ми ще в нього запитаємо. По- друге, він огрядний. Але в класі тлустих хлопців кілька. По-третє, він мусив мати можливість не тільки взяти телефон, не тільки непомітно зателефонувати з нього, але й непомітно покласти на місце. Зрозуміло, що зробити це не просто, але наш герой… вірніше, щур… Інакше я назвати його не можу. Він хитрий і розумний! Адже щури розумні, правда? Він підкинув на парту Надійці Кириловій новий журнал мод, а що може відволікти дівчат краще? Трюк вдався! Дівчата забули про цілий світ, навіть про контрольну з математики, і до того ж створили необхідне прикриття, скупчившись юрбою біля сусідньої парти. І тоді нашому героєві залишилося тільки простягнути руку й узяти в мене з заплічника телефон. І зовсім він не спав, а нахилив голову і з-під парти дзвонив у міліцію. Потім легкий рух рукою — і телефон знову в мене в заплічнику. Валете, я правильно кажу? Так усе було?
— Це все твої фантазії! Нічого такого не було! А на те, хто і про що там балакав: про волани чи про м’ячі, мені глибоко начхати! Жодних доказів у тебе немає! Так що, арівідерчі, Ватсоне плюгавий!
— Не вийде, Валете! Зошит з математики, який ти в мене поцупив, напевно, досі лежить у тебе в портфелі? Он я бачу його зелену обкладинку!
Валет рвонувся до портфеля, але Льоха Холмс був напоготові і схопив його перший.
— Ось він! — переможно крикнув він, витягнув зеленого кольору зошит і показав присутнім.
— Як же це? — розгубився Валет. — Я ж його викинув на смітник… — і зрозумівши, що пробовкався, розгубився ще дужче.
— Усі чули? От і все… — Миха взяв зошит у Льохи. — Що ти тепер казатимеш, Валете? Чи, може, Туз? Так ти назвався, коли дзвонив у міліцію? Ну, а як ти дізнався, що Філімонов-старший робить досліди з видобутку золота за допомогою ртуті, це нехай Ігор Борисович з’ясовує. До речі, пляшку з моїми відбитками ти на смітнику взяв? Побачив, що я викинув, і підібрав, так?
Валет важко дихав, втупившись поглядом у підлогу. До нього підійшов ВВ:
— Поясни мені, навіщо ти це все зробив?
— А чого він… — Валет, не відриваючи погляду від підлоги, кивнув у Михів бік, — його всі знають… І програмістом стати хоче… А вийшло навпаки: через нього навіть школу захопили… А я… А в мене… — і він замовк.
— То ось у чому річ… Звичайна заздрість… — тихо сказав ВВ. — Ну, що ж, Коваль, доведеться відповідати перед законом. Капітане!..
— Надійко! Кирилова!
— Що?
— Беру свої слова назад.
— Це ж які?
— А ті, що волани не допоможуть мені розкрити цю справу. Як бачиш, не тільки допомогли, але й стали золотим ключиком до розгадки. Отже, «ура» красивим сукням з воланами!
Так завершилася ця вкрай заплутана справа. Головним мотивом злочину стала звичайнісінька заздрість, тільки вона виявилась дуже дивного кольору. Щурячого…
Олександр Есаулов
Щурячий підступ. Справа № 6
Переклад з російської Тетяни Кохановської
Редактор: Сашко Дерманський
Коректор: Наталя Брискіна
Оформлення Олени Ваніфатової та Федора Сергєєва
Художній редактор: Світлана Єрко
© ПП «Видавництво «Теза». Видання, оформлення, оформлення серії, 2015.
ББК84.4УКР6 УДК 821.161 Авт. знак. Е84
123 стор. 84x108/32 Ум. друк. арк. 6,72
ISBN 978-966-421-116-8
ISBN 978-966-421-097-0 (серія «Дитячий детектив»)