Союзники Зеленського розуміли співвідношення сил, і що воно означає. Тож кожен свій телефонний дзвінок починали із запитання, чи планує він заради власної безпеки полишити Київ, і чим вони можуть допомогти. Президентські охоронці мали вибір з кількох безпечних місць. На околицях столиці чекали бункери, готові прийняти президента. Західніше, біля кордону з Польщею, різні державні об’єкти забезпечили б президентові свободу керувати без безпосередньої загрози бути вбитим чи оточеним російськими силами. Кілька європейських лідерів пообіцяли, що допоможуть йому втекти разом із сім’єю та персоналом. Одним з найбезпечніших варіантів було б керувати обороною України з об’єкта у східній Польщі, під ядерною парасолькою НАТО. Чиновники США, зокрема, й президент Джо Байден, були готові всіляко сприяти створенню тимчасового уряду України в екзилі.
Зеленський був вдячний за ці запрошення, але також вважав їх дещо образливими — ніби союзники поставили на ньому хрест.
— Я втомився від цього[20], — казав він пізніше про пропозиції втечі, які, за його словами, «прилітали зусібіч».
Він намагався повернути кожну розмову до потреб України для захисту — великі постачання озброєння, закриття неба над країною — і дратувався, коли у відповідь чув нові пропозиції допомоги зі втечею.
— Даруйте, — підсумовував Зеленський, — це просто не ввічливо.
Розпач президента відчувався під час ранкової розмови з президентом Франції Емманюелем Макроном, який переключив дзвінок на гучний зв’язок і разом з помічниками став слухати, як Зеленський описує початок вторгнення[21].
— Це тотальна війна, — зауважив Макрон.
— Так, — пролунало у відповідь. — тотальна війна.
Зеленський перевів подих. Якщо росіяни мали намір захопити Київ за кілька днів, то розраховувати на швидке надходження західної зброї, яка б підвищила шанси на виживання, не випадало. Зеленський також розумів, що США та Європа не захочуть ризикувати ядерною війною з Росією і не скерують власні війська рятувати Україну. Західні лідери, зокрема, й президент Байден, чітко дали українцям це зрозуміти. Зеленський відчував: його єдина надія, нехай і химерна, полягає в тому, що Захід переконає Кремль скасувати напад і вивести війська.
— Дуже важливо, Емманюелю, щоб ви поговорили з Путіним, — звернувся Зеленський до Макрона. — Ми певні, що європейські лідери та Байден знайдуть з ним спільну мову. Якщо вони зателефонують Путіну і скажуть зупинитися, він зупиниться. Він послухає.
Вдома у Конча-Заспі родина президента чекала на його дзвінок. Коли Олена прийшла будити дітей, ті вже не спали. Вона не знала, як повідомити дітям дев’яти та сімнадцяти років новини про вторгнення, а Зеленський не залишив ніяких порад.
— Він не пропонував мені бути чесною або ж нечесною з дітьми, — пригадувала Олена останню розмову з чоловіком удома. — Сказав лише, що я маю їм все пояснити.
Діти майже не ставили запитань. Кирило, жвавий чутливий хлопчик, якого легко чимось зайняти, слухняно й старанно зібрав деякі речі у маленький наплічник: маркери, книжку-головоломку, деталі частково зібраного конструктора «Лего». Олександра, яку в родині звуть Саша, спілкувалася у соцмережах з друзями, намагалася краще зрозуміти, що відбувається ззовні. З новин і телебачення було важко усвідомити масштаб небезпеки. Заголовки висвітлювали миттєві факти — влучання ракети, появу танка — і залишали людям самим думати про важливіші питання, скажімо, про шанси країни вистояти.
Крізь вікна будинку сім’я Зеленського чула гуркіт протиповітряних батарей, які цілили по російських ракетах, літаках і гелікоптерах. Якоїсь миті, коли перша леді стояла біля вікна, по небу промчав винищувач — так низько, що звук відлунював їй у грудях. Охоронець порадив відвести дітей до підвалу. Був ризик, що росіяни бомбитимуть з повітря[22]. Менший з їхніх собак, мініатюрний шнауцер, мав хворобливий страх феєрверків і грому, і тепер був на межі шоку через звуки вибухів. Олена підхопила його на руки та понесла донизу. Того ранку вони повторювали ці кроки кілька разів: чекали у підвалі, доки охоронці повідомлять про відбій небезпеки, йшли нагору, ставили чайник, і той закипав щойно тоді, коли нова сирена повітряної тривоги заганяла родину назад до підвалу. Навіть тоді Олена не хотіла тікати з Конча-Заспи. Коли президент нарешті зателефонував, вона сказала, що почуватиметься безпечніше вдома, ніж у якомусь секретному місці, і що їм з дітьми не хотілося б покидати домашніх улюбленців. (Окрім папуги й двох собак, у будинку були ще морська свинка та кіт на ім’я Льова, який найчастіше мешкав у кімнаті Саші).
— Ми намагалися сперечатися, але він сказав, що це марно.
Домашню адресу Зеленських давно опублікували в пресі, тож вони мали припускати, що росіяни позначили Конча-Заспу на своїх мапах.