Інженер пішов, а консиліум від гріха перемістився до квартири Журбенка. Зиркнувши на годинник, Вадим простягнув руку.
— Може відкладеш поїздку? — запитав Щерба. — Разом посидимо, поміркуємо.
— Складається враження, що кульмінація не за горами, — додав Вересюк. — Критичний момент, так би мовити…
— Не можу, хлопці. Мушу, — зітхнув Лужний. — Я швидко — туди і назад. Зв'язок по телефону. І про хворих за цими справами не забудьте.
— Удачі, — побажав Ігор.
Якщо над проблемою працює стільки світлих голів, прорив настає рано чи пізно.
Першим знайшов Ігор. З виміряних ним стін в одному з приміщень дві, що сходилися під прямим кутом, виявилися коротшими, ніж на плані. Хоч заміри і могли бути неточними через те, що старі підвальні приміщення мали заокруглені кути, а стіни були не надто прямі, дві стіни вийшли коротшими аж на сімдесят сантиметрів кожна. В сусідному приміщенні був фізкабінет, який стояв зачинений. А от у наступному, ще через одну стіну, розташувалася аптека, що працювала цілодобово, і поки Вересюк відволікав молоду аптекарку, Хижняку вдалося зробити замір. Результат вразив — і тут бракувало семидесяти сантиметрів. Четверту стіну вирахували простим додаванням і знову не дорахувалися майже метра. Журбенко взяв олівець, папір і, ще раз глянувши на креслення покійного мера, почав малювати схему.
Дві базові стіни підвального поверху перехрещувалися під прямим кутом. І в утвореному ними перехресті кожен з чотирьох елементів у реаліях виявився коротшим за своє зображення на будівельному плані. Всі решта розмірів відповідали кресленням з точністю до сантиметра. Більше того, усі кути, під якими сходилися чотири стіни, виявилися більшими, ніж дев'яносто градусів, що, в принципі, було неможливо. До того ж, вони були заокругленими. Такий трюк ще під час будівництва монастиря давав можливість на перехресті цих стін приховати певний об'єм, в якому можна облаштувати невеличке приміщення завширшки півтора метра, а якщо там зменшити товщину стін, то навіть більше.
— Базові стіни у підвалі, усі без винятку, завширшки майже метр. Це ще плюс он скільки…
Присутні чухали потилиці, не здатні повірити у те, що було тепер очевидним. Глибоко зітхнувши, Хижняк взявся перераховувати ще раз.
— Як же могло статися, що досі ніхто не здогадався? — скрушно похитав головою Ігор.
— Чого ж ніхто… — заперечив Дольний. — Замрига покійний, схоже, якраз і здогадався. А може і бачив те, що там є.
— Чого ж не забрав?
— А як забереш? — зауважив Хижняк, який закінчив перерахунки. — Будівництво, повно людей. Головлікар ходить… Богуш, кажуть, у кожну дрібницю носа пхав. Хіба що вночі, але ж за ніч такої стіни не продовбеш. А почнеш рухатися — хтось щось запідозрить. А ще двоє отих. Вони взагалі з нього очей не зводили! От і вирішив Замрига усе чимшвидше приховати, поки ніхто не здогадався, а креслення так переробив, щоб і теоретично цієї каплички вичислити було неможливо.
— А що там нагорі? — намагався згадати Щерба.
— Як що? Флігель у два поверхи. Кабінет головлікаря, відділ статистики, а ще вище…
— Те, що вище, вже не має значення, — перебив Журбенко. — Ви молодші, не пам'ятаєте. Над перехрестям стін мало бути приміщення для зберігання балонів з киснем. А Богуш несподівано, коли вже обидва поверхи вигнали, закомандував свою приймальню туди перенести. Ще пам'ятаю, як з ним скандалив Замрига, казав, що не можна.
— От і відрізав йому шлях до каплиці наш колишній головний, — зробив висновок Дольний. — Я також щось подібне пам'ятаю. Мабуть, готував собі Замрига шлях згори. Комірчина для балонів — хто там буває? Подалі від хворих, у відмежованому приміщенні, згідно з правилами безпеки. А через примху головлікаря упродовж стількох років мер наш дорогий не знав, як туди дістатися. Розумієте?
— І справді. Ви ж бачили з яких каменів фундамент монастиря складено? Цілі брили. Куди крізь них? Та й поклали їх хрестоносці аж ніяк не на бетон п'ятисотої марки. Пересипали лупокою, кожну брилу добирали так, щоб кутик до кутика. Саме так раніше будували. Якщо кілька брил витягти — глядиш, взагалі усе завалиться.
— А ми тепер як мусимо? — міркував уголос Ігор. — Хоч лікті кусай! Навколо каплиці, якщо вона справді там є, робочі приміщення. Та й самі кажете — камені витягувати небезпечно.
— Тепер я розумію, що мав на увазі Колісник, сказавши, що так бути не може. По-перше, триста шістдесят градусів у нього ніяк не складалися. Він знав, що кути там тупі. А по-друге, не може верхній поверх спиратися кутами своїх стін на стелю попереднього! Це ж елементарно! Навантаження повинно йти на стіну нижнього поверха і так аж донизу. А у Замриги як? Треба бути дебілом, а не архітектором, щоб збудувати так, як намальовано. Але він відкрив потаємну каплицю і знав, що стіни верхнього поверху спиратимуться не на стелі попереднього, а на стіни цієї каплиці, а тому це безпечно. Відкритися усе могло, якби документацію перевірив досвідчений архітектор. Того й беріг її немов зіницю ока.
