— Так, — ствердно кивнув Лужний. — Ми вже казали вам, саме тоді, коли здійснювалася остання добудова, Замрига очолив будівельну фірму. Вона й здійснювала роботи. Таким чином при проведенні робіт він виконував функції архітектора і виконроба одночасно, тобто мав змогу як планувати на папері, так і вказувати працівникам, що і де робити. Внаслідок подібної організації робіт він дістав змогу обставити деякі моменти будівництва так, як було вигідно йому особисто, і не звітуватися ні перед ким, адже Богуш не заглиблювався у деталі і оцінював роботи лише з точки зору наступної експлуатації приміщень. Робітники ж, навпаки, щось тямили у кладці та фундаментах, проте не здатні були охопити масштабу та кінцевого результату. Про двох аферистів узагалі не йдеться. Замрига від початку до кінця залишався єдиним, хто бачив загальну картину. Розібравшись зі старими кресленнями, що не зовсім відповідали дійсності, він, як ми вважаємо, визначив місце, де можуть бути заховані цінності, і потайки від подільників, під наглядом яких перебував увесь час, підготував шлях, щоб згодом їх вилучити, коли ті, розчаровані невдачею, заберуться геть. Та перешкодив цим геніальним задумам ваш попередник, заявивши, що тут буде приймальня головного лікаря. Таким чином реалізація планів Замриги відклалася на невизначений термін. І йому довелося сховати усю документацію бодай для того, щоб до неї не дісталися інші, адже для компетентної людини там існує підказка. Єдиним примірником архітектурних планів, якого так і не сягнули руки Замриги, був той, що лежав у лікарняному архіві. І сталося це з тієї причини, що Рябокінь поцупив його раніше.
— Усе? — спокійно запитав Костогриз, знову підводячись.
— Ні, — знову встряг Журбенко. — Є ще одна обставина, яка мала вплив на прискорення подій саме тепер.
— І яка ж?
— Сталося так, що на сцені з'явилася ще одна діюча особа — автор першого проекту. Старий Колісник, про якого вже тут усі й думати забули, несподівано заворушився, адже про заховані цінності не забував ніколи. Пам'ятаєте старого в палаті хірургічного відділення, через якого ті двоє зчинили гармидер? Гайовий. Це ж він і є, той старий архітектор Колісник, дядько нашого інженера Труша, якого сам Труш і привіз сюди, на батьківщину, та влаштував у відділенні під теперішнім новим прізвищем. А до цього Труш їздив у Штати до нього, і саме йому старий відкрив таємницю монастирських скарбів, адже сам міг померти будь-якої миті. Тільки щоб вказати точне місце, старий мав узяти до рук власні креслення, які на той час уже зникли. Або ж на власні очі оглянути приміщення, щоб згадати. Та не судилося. Будівлі та територія змінилися, пам'ять підвела, розум вже не той. Натомість, двійко наших романтиків з великої дороги уважно стежили за подіями і зрозуміли, що Колісник — то їхній останній шанс, через те й пішли ва-банк.
Костогриз мовчав, обмірковуючи почуте, а потім запитав:
— І що далі? Ви викликали мене о такій порі, щоб розповісти цей детектив? Припустімо, так усе і сталося, хоч докази ваші важко назвати незаперечними. Але що далі? Чому саме сьогодні вам приперло?
— Тому що усе це справді так, — заявив Лужний. — Скарби, хоч би як вам це було не до шмиги, існують. І ми вже точно знаємо, де.
Тепер головний підхопився з місця остаточно.
— Значить так. Нічна конференція припиняється — це раз. Далі…
— Далі, — перебив Журбенко. — Ви мусите все-таки дослухати. Хоча б із поваги до інваліда, вашого колишнього колеги, який спромігся проробити цей шлях на візку і дістатися до вашого кабінету.
Костогриз замовк, хапаючи ротом повітря, наче витягнута з води риба, а колишній анестезіолог продовжив:
— Зробіть ласку. Я ж ніколи ні про що вас не просив. Так ось, існує таємниця захованих скарбів. Як і пояснення, чому досі їх ніхто не привласнив. І виміри, які ми зробили, свідчать про те, що у місцях, де сходяться стіни різних приміщень, розташованих під вашим кабінетом, існує ще одне — геть маленьке. І саме про цей секрет свідчить проектна документація, адже якщо поміряти довжину стін підвальних приміщень на архітектурному плані і звірити з реальними розмірами, то кожна з них коротша, аніж є насправді. До того ж, кути підвальних приміщень заокруглені і в місці сходження утворюють хрест тієї ж форми, що носили тамплієри на своїх плащах. Отакий геніальний винахід того, хто у тисяча двісті якомусь році будував цей монастир, закладаючи фундамент із величезних брил. Завдяки нерівності стін та їхній товщині це складно побачити, гуляючи підвальним поверхом. Практично неможливо. Тому всі завжди шукали під землею — намагались копати під фундаментом. Саме цю особливість відкрив свого часу Колісник і тримав у таємниці до останнього часу. Її ж побачив і Замрига більше двадцяти років тому. І знаходиться це сховище, за іронією долі, ось тут — під вашим теперішнім кабінетом. Під кабінетом людини, яку ця тема багато років доводить до сказу.
Журбенко глянув на Вадима, наче передаючи естафету, і той продовжив:
