— Згадайте, ви ж не надто очікували такого повороту, — знову втрутився Журбенко. — Напевно, здивувалися пропозиції очолити лікарню. Та й для нас тоді вибір вищого керівництва став несподіванкою. Ніхто з присутніх не може назвати вас поганим керівником. Особисто я вважаю, що в таких умовах, в яких опинилася тепер медицина, ви геніально знаходите рішення, аби вижити. І всі це цінують. Але тоді були серйозніші претенденти на цю посаду. А призначили вас, бо ви з Замригою в одному класі вчилися, а потім на навчання до одного міста їздили, хоч і до різних інститутів.
— Ще дитячий садок згадайте, — не приховуючи іронії, зауважив Костогриз.
— І це могло мати значення, — не зморгнув Лужний. — До людини, з якою з дитинства знаєшся, легше підхід знайти.
— Так, дуже легко, — саркастично засміявся головний. — Я мало не на колінах кошти на все випрошував і чорта лисого мав.
— А ви згадайте, чи не намагався схилити вас Замрига якимось чином до перенесення вашого кабінету до іншого місця.
Головний замовк.
— Ви натякаєте на нездоровий інтерес до мого кабінету з боку покійного голови міськради?
— Не натякаємо, а впевнені, — знову уточнив Журбенко, який уважно стежив за розмовою. — Скажіть, було таке? Що саме Замрига вам пропонував?
— Євроремонт пропонував зробити, за останньою модою, за рахунок фірми, — без особливого бажання повідомив Костогриз. — Такий сюрприз мав намір зробити, щойно я прийшов на посаду. Через це й посварилися, адже є більш кричущі проблеми, які керівник зі здоровою головою повинен вирішувати насамперед.
— Ось бачите! — зрадів Журбенко. — Усе стає на свої місця! Він одного добивався — похазяйнувати кілька днів у ваших апартаментах! Саме цей корпус добудовував наш покійний мер і користувався для цього проектною документацією, яка зберігалася на той час в архітектурних архівах після попередньої добудови, що проводилася у п'ятдесяті роки і під якою стояв підпис ще старого Колісника. Будучи фахівцем грамотним, Замрига знайшов невідповідності і запідозрив, що даний примірник проекту був навмисно створений, аби не привернути нічиєї уваги до деяких місць будівлі, куди не мав потикатися ніхто. Зацікавившись, Замрига і дізнався, що в останні передвоєнні роки, коли на цій території змінилася влада, Колісник зазнав переслідувань з боку НКВС і емігрував до сполучених Штатів разом із Потоцьким, під патронатом якого створювався проект лікарні для бідних. Логічно було припустити, що оригінал документації Казимир Львович забрав із собою. Замризі вдалося встановити й інші цікаві речі. Наприклад, що у перші роки радянської влади проводилися спроби масштабних пошуків потаємного приміщення у монастирських підвалах, які закінчилися невдачею. Більше того — під обвалами загинуло багато людей. Розчин та спосіб кладки каміння, яким користувалися ще хрестоносці, виключав будь-які перебудови, початі знизу. Одразу ж усе починало сипатися, ховаючи навіки ласих до чужих таємниць. Замрига зрозумів, що єдиний шлях дістатися до монастирських скарбів — відшукати справжній будівельний проект. Інакше доведеться розібрати цілу будівлю по камінчику, починаючи згори.
Костогриз мовчки окинув поглядом колектив.
— Для цього і були найняті знайомі вам темні особи, котрі нещодавно розіграли тут справжній вестерн, втопивши джип у монастирському, тобто, тепер лікарняному ставку, а ще до цього, кілька місяців тому забивали вам «стрілку» у полях поблизу повороту на Рикуни.
Головлікар від подиву роззявив рота.
— А… це вам звідки відомо?! Мовчите? Гмм… Розумію. Не можна колектив недооцінювати.
— Це розповів нам один з них. Той, кого вдалося взяти у полон після купання у ставку.
— У полон?! — підхопився Костогриз. — Як — у полон? І куди він подівся? А чому поліції про це нічого не відомо?
— А чому має бути відомо? — не втримався Щерба, встрягаючи й собі до розмови. — Ми його відпустили.
— Як відпустили? — здавалося, у головного відбере мову. — Ви що — заколотники? Окрема республіка? Що хочемо, те робимо?
