Сяйво полностью

— Якщо ви не в Колорадо, ви поза межами діапазону ГЧ-радіо готелю «Оверлук». Якщо ви поза межами діапазону ГЧ, ви, ймовірно, не могли сконтактуватись із, гм… — тихе шелестіння паперів. — З родиною Торренс. Поки на моє прохання ви чекали, я намагався зателефонувати. Зв’язку нема, що не є чим-небудь незвичайним. Між тим готелем і комутаційною станцією в Сайдвіндері досі двадцять п’ять миль надземних телефонних дротів. Мій висновок: ви, либонь, якийсь ексцентричний дивак.

— Ох, чоловіче, ти ж і тупий… — Але його розпач був занадто незмірним, щоб підібрати ще й іменник, який мусив би піти за вже висловленим прикметником. Та раптом осяяння. — Виклич їх! — крикнув він.

— Сер?

— Ти маєш ГЧ-радіо, вони мають ГЧ-радіо. Тож виклич їх! Виклич їх та спитай, що там і як!

Запала коротка мовчанка на тлі гудіння дротів дальнього зв’язку.

— Ти ж уже намагавсь це зробити, хіба не так? — спитав Хеллоран. — Саме тому ти змусив мене так довго чекати на лінії. Ти спробував телефон і спробував ГЧ і не отримав нічого, але не вважаєш, що щось там не так… Чим це ви, хлопці, там таким зайняті? Сидите на власних гузнах та граєте в джин-раммі?[259]

— Ні, аж ніяк, — заперечив гнівно Ставнтон. Хеллорану полегшало від сердитого тону його голосу. Він уперше оце почув, що говорить з живою людиною, а не з записом. — Я тут зараз сам, сер. Усі до єдиного рейнджери в парку, плюс єгері департаменту охорони природи, плюс волонтери, всі вони на перевалі Гейсті Нотч, ризикують власними життями, тому що троє дурноголових мудаків з шестимісячним досвідом вирішили спробувати себе на північному крутосхилі Кінгз Рем. Вони там застрягли на півдорозі і, можливо, спустяться донизу, а можливо, й ні. Там ще два гвинтокрили і люди, які ними літають, ризикують своїми життями, бо тут зараз ніч і починає сніжити. Тож, якщо ви маєте труднощі з тим, щоби скласти все до купи, я вам з цим допоможу. Номер один: мені нема кого послати в «Оверлук». Номер два: «Оверлук» тут не є пріоритетом — пріоритетом є те, що трапляється в парку. Номер три: на світанку жоден з тих коптерів не зможе літати, тому що, згідно з попередженням Національної служби погоди, сніжитиме скажено. Ви розумієте ситуацію?

— Йо, — глухо промовив Хеллоран. — Розумію.

— Отже, на мій здогад, причина того, чому я не зміг дістати їх по ГЧ-радіо, дуже проста. Я не знаю, котра година зараз там, де перебуваєте ви, але тут у нас пів на десяту. Я гадаю, вони могли його просто вимкнути і лягти спати. Отже, якщо ви…

— Щасти вам з вашими альпіністами, чоловіче, — сказав Хеллоран. — Але хочу, аби ти знав, що вони не єдині, хто застряг у горах тому, що не розумів, у що лізе.

Він повісив слухавку.

О сьомій двадцять ранку «Боїнг-747» «Tранссвітових авіаліній» незграбно позадкував зі свого стійла, розвернувся і покотився до злітної смуги. Хеллоран видав довгий, беззвучний видих. Карлтоне Векере, де би ти не був, відпочивай.

Рейс номер сто дев’яносто шість попрощався з землею о сьомій двадцять вісім, а о сьомій тридцять один, коли літак уже набирав висоту, в голову Хеллорана знову вистрелила пістолетом думка. Його плечі безпорадно зіщулились від запаху помаранчів, а тоді спазматично пересмикнулись. Лоб взявся зморшками, губи опустились у гримасі болю.

(«!!!ДІКУ ПРОШУ ПРИЇДЬ СКОРІШЕ МИ В СТРАШНІЙ БІДІ ДІКУ ДУЖЕ ТРЕБА!!!»)

І то було все. Усе обірвалось раптом. Цього разу ніякого затухання. Зв’язок було обрубано чисто, наче ножем. Це його налякало. Його руки, що так само стискали поруччя крісла, стали майже геть білими. У роті пересохло. Щось сталося з хлопчиком. Він був цього певен. Якщо хтось скривдив цього малого…

— Ви завжди так несамовито реагуєте на зльоти?

Він роззирнувся довкола. То промовляла жінка в окулярах у роговій оправі.

— Справа не в цьому, — сказав Хеллоран. — У мене в голові сталева пластинка. З Кореї. Вряди-годи вона нагадує мені про себе гострим болем. Вібрації, ну, ви ж розумієте. Перекодовує сигнал.

— Справді?

— Так, мем.

— Саме фронтовик розплачується за будь-яку закордонну інтервенцію, — похмуро промовила гостролика сусідка.

— Справді?

— Саме так. Наша країна мусить заректися вести свої брудні маленькі війни. ЦРУ є пружиною кожної з тих брудних маленьких війн, які Америка провадила в цьому столітті. ЦРУ і доларова дипломатія.

Вона розгорнула свою книжку і почала читати. Погасло табло НЕ КУРИТИ. Хеллоран дивився на землю, що віддалялася, і загадувався, чи все гаразд там з хлопчиком. У ньому вже існувало почуття душевної пов’язаності з цим малим, хоча його батьки, схоже, її мали небагато.

Він покладав надії на Бога, що вони там піклуються про Денні.

Розділ сорок третій Питво за рахунок закладу

Нахиливши набік голову, Джек стояв в обідній залі просто перед дверима «кажанячі крила», що вели до салон-бару «Колорадо», і прислухався. На його губах блукала легка усмішка.

Він чув, як довкола нього постає до життя готель «Оверлук».