Самотність зринула в ньому зненацька й охопила його цілком. Він скрикнув від раптового відчуття своєї жалюгідності і чесно захотів стати мертвим. Його дружина і син нагорі, за замкненими від нього дверима. Усі інші пішли. Вечірка закінчилась.
Він знову поплентався і досяг шинкваса.
— Ллойде, де ти там нахер? — заволав він.
Не було відповіді. У цій добре оббитій м’яким
залі його слова навіть луною не відгукнулись, щоби створити ілюзію компанії.
Нема відповіді. Тільки тісно вишикувані пляшки, уважні, напоготові.
На півдорозі вздовж шинкваса він втратив рівновагу і поточився вперед, ударившись головою, такий собі приглушений стук об підлогу. Він підвівся рачки, очі врозбрід рухалися в очницях з боку в бік, нерозбірливий белькіт виходив йому з вуст. А тоді він завалився і з обернутим набік обличчям брутально захропів.
Надворі вітер заскиглив іще голосніше, женучи поперед себе дедалі густіший сніг. Було пів на дев’яту ранку.
Розділ сорок п’ятий Аеропорт Стейпелтон, Денвер
О восьмій тридцять один за гірським часом якась жінка на борту виконуваного компанією «TWA» рейсу номер сто дев’яносто шість вдарилась у сльози і почала голосінням оприлюднювати свою думку, яку, ймовірно, поділяли також деякі пасажири (та й члени команди, як на те пішло), — що літак ось-ось розіб’ється.
Гостролика сусідка Хеллорана підняла погляд від своєї книжки і, видавши тій пані короткий аналіз — «дурепа», — знов повернулася до читання. За час польоту вона хильнула дві «викрутки»[277], які на позір аніскілечки не додали їй тепла.
— Ми розіб’ємося, — пронизливо скрикувала та пані. — Ой, я точно знаю!
До неї поспішила одна зі стюардес і присіла навпочіпки поруч. Хеллоран подумав, що напевно тільки стюардеси та зовсім молоденькі господарочки здатні сідати навпочіпки з пристойного рівня грацією; то рідкісний і чудесний дар. Він міркував про це, поки стюардеса лагідно й заспокійливо балакала до жінки, потроху-помалу її вгамовуючи.
Хеллоран нічого не міг сказати про когось іншого на борту, але особисто він почувався зляканим майже достатньо, щоби ріденько обісратись. За вікном неможливо було роздивитись нічого, окрім колихливої білої завіси. Літак нудотливо хитався з боку на бік від поривів вітру, що, як здавалося, налітав одночасно звідусіль. Аби бодай частково це компенсувати, двигунам додали обертів, і, як наслідок, під ногами почала дрижати підлога. Кілька пасажирів у салоні другого класу позаду нього стогнали, одна зі стюардес пройшла у хвіст з оберемком свіжих гігієнічних пакетів, а якийсь чоловік за три сидіння попереду Хеллорана вже встиг наригати у свій примірник «Нейшенел Обзервера»[278] і тепер він винувато щирився до тієї стюардеси, що підійшла допомогти йому почиститись.
— Усе гаразд, — втішала вона його, — в мене така ж реакція на «Рідерз Дайджест».
Хеллоран літав достатньо часто, щоби здогадатися, що відбувається. Більшість маршруту вони летіли проти жорстокого лобового вітру, а погода над Денвером зненацька й неочікувано ще дужче погіршилась і їм тепер просто запізно звертати кудись інде, де зараз погода краща. Ой, не зрадь мене, мої ніженьки[279].
Схоже було, стюардеса успішно вгамувала найгірші прояви істерики тієї пані. Та ще гундосо сурмила у мереживний носовичок, але загалом припинила транслювати на весь салон свої опінії про ймовірний варіант завершення їхнього рейсу. Стюардеса поплескала її востаннє по плечу і підвелася якраз у ту мить, коли їхній «Боїнг-747» хитнуло найгірше за весь польотний час. Стюардеса поточилася назад і, продемонструвавши чудесно довге, обтягнуте нейлоном стегно, всілась на коліна тому чоловіку, який був виригав у газету. Він закліпав очима, а потім ласкаво поплескав її по плечі. Вона відповіла йому усмішкою, але Хеллоран подумав, що напруга помітна. Ще той збіса політ видався цього ранку.
Пролунало тихе попискування, це знову ввімкнулось табло НЕ КУРИТИ.
— Говорить командир літака, — звернувся до них м’який, з легким південним акцентом голос. — Ми готові розпочати зниження для посадки в міжнародному аеропорту Стейпелтон. Політ був доволі важким, за що я перепрошую. Посадка також може бути дещо жорсткою, але якихось справжніх труднощів ми не очікуємо. Будь ласка, зверніть увагу на застереження ПРИСТЕБНУТИ РЕМЕНІ БЕЗПЕКИ та НЕ КУРИТИ, і ми сподіваємось, що вас чекає приємне перебування в столичному місті й районі Денвер. А також ми сподіваємось…
Новим грубим поштовхом струснуло літак, а потім він пірнув униз з нудотливим ефектом ліфта. Шлунок Хеллорана станцював смикану джигу. Кілька пасажирів — аж ніяк не всі з них жінки — скрикнули.
— …невдовзі побачити вас знову на літаку авіакомпанії «TWA».
— Ніколи збіса у світі, — промовив хтось позаду Хеллорана.
