Сяйво полностью

— Моя дружина допомагає в кухні, сер. Дівчатка вже сплять, звісно. Для них зараз уже надто пізно.

— Ви були доглядачем. Ви… «Ох, ну промов же!» Ви їх убили.

Обличчя Ґрейді залишалося безперемінно ввічливим.

— Нічого такого мені абсолютно не пригадується, сер.

Склянка Джека було пустою. Ґрейді взяв її з безвільних пальців і зібрався робити для нього нову порцію. На візку стояло маленьке пластикове відерце, повне оливок. З якоїсь причини вони нагадали Джеку крихітні відрубані голови. Ґрейді спритно наколов одну з них, вкинув до склянки і вручив її Джеку.

— Але ви…

— Це ви доглядач, сер, — промовив Ґрейді приязно. — І завжди ви були доглядачем. Наскільки мені відомо, сер. Я тут завжди був. Той самий менеджер наймав нас обох, у той самий час. Усе гаразд, сер?

Джек залпом проковтнув своє пійло. Голова в нього йшла обертом.

— Містер Уллман…

— Мені ніхто невідомий з таким ім’ям, сер.

— Але ж він…

— Наш менеджер, — сказав Ґрейді, — це сам готель, сер. Напевне ж, ви усвідомлюєте, хто вас найняв, сер.

— Ні, — відповів Джек, язик йому плутався. — Ні, я…

— Мені так здається, що ви мусите застосувати певні заходи щодо вашого сина, містере Торренс, сер. Він розуміє все, хоча вас не просвітив. Доволі нахабно з його боку, маю сміливість сказати, сер. Фактично, він стає вам поперек шляху мало не на кожному повороті, хіба не так? А йому ще нема й шести років.

— Так, — погодився Джек. — Такий він.

Ззаду них здійнялася нова хвиля сміху.

— Його потрібно покарати, якщо ви не проти таких моїх слів. Він потребує напоумлення, а ймовірно, і дечого більшого. Мої дівчатка, сер, спершу не дбали про «Оверлук». Одна з них навіть украла в мене коробку сірників і намагалася його підпалити. Я їх покарав. Я покарав їх найсуворішим чином. А коли дружина намагалася мене зупинити від виконання мого обов’язку, я покарав її. — Він подарував Джекові запобігливу, безбарвну посмішку. — Я вважаю печальним, але правдивим той факт, що жінки рідко розуміють батьківську відповідальність за дітей. Чоловіки і батьки несуть особливу відповідальність, чи не так сер?

— Так, — промовив Джек.

— Вони не любили «Оверлук» так, як я, — сказав Ґрейді, починаючи готувати для нього наступну порцію. Сріблясті бульбашки здійнялися в перехиленій пляшці джину. — Так само, як ваші син і дружина його не люблять… наразі, принаймні. Але вони обов’язково полюблять його. Ви мусите показати їм хибність їхніх шляхів, містере Торренс. Ви згодні?

— Так. Згодний.

Він усе зрозумів. Він був надто м’яким з ними. Чоловіки і батьки несуть особливу відповідальність. Батько Краще Знає. Вони не розуміють. Само по собі це не є злочином, але вони зловмисне не розуміють. Зазвичай він не був суворою людиною. Але вірив у дієвість покарання. Тож якщо його син і дружина зловмисне настановили себе проти його бажань — проти того, що, як він знає, для них же буде кращим, — то хіба не лежить на ньому певний обов’язок?..

— Невдячне чадо гостріше за зміїний зуб[272], — промовив Ґрейді, вручаючи йому чарку. — Я щиро вірю, що наш менеджер зможе привести до ладу вашого сина. А невдовзі по тому і вашу дружину. Ви згодні, сер?

Негадано Джек розгубився.

— Я… але ж… якби вони просто поїхали звідси… я маю на увазі, врешті-решт, це ж я потрібен менеджеру, хіба не так? Саме так мусить бути. Тому що…

Тому що що? Він мусив би знати, але раптом виявилося, що ні. Ох, як пливе все в його бідній голові.

— Поганий песик! — голосно проказував Дервент під контрапунктний акомпанемент реготу. — Поганий песик взяв і напудив на підлогу.

— Але ж ви знаєте, — конфіденційно нахилився Ґрейді над своїм столиком-візком, — ваш син наразі робить спроби залучити до цієї справи сторонню особу. Ваш син має вельми великий талант, такий, що його наш менеджер міг би використати для подальшого розвитку «Оверлука», для подальшого… його вдосконалення і збагачення, скажімо так. Але ваш син робить спроби використати цей самий талант проти нас. Він зловмисний, містере Торренс, сер. Зловмисний.

— Сторонню особу? — дурнувато перепитав Джек.

Ґрейді кивнув.

— Кого?

— Певного ніґґера, — сказав Ґрейді. — Ніґґера кухаря.

— Хеллорана?

— Здається, це його прізвище, сер, так.

З-за їх спин черговий вибух реготу, а потім щось заперечним тоном заскиглив Роджер.

— Так! Так! Так! — почав скандувати Дервент. Решта навкруг нього це підхопили, але, раніш аніж Джек устиг почути, чого саме вони бажають, щоб тепер зробив Роджер, знову почав грати оркестр — мелодію «Таксідо джанкшен»[273], у якій було чимало соковитого саксофона, проте небагато «соулу».

(«Соул? Соул поки ще навіть не винайшли. Чи вже?») [274]

(«Ніґґер… той ніґґер кухар»)

Він відкрив рота, сам ще не знаючи, що зараз прозвучить. А вийшло ось що:

— Мені казали, що ви не закінчили навіть середньої школи. Але говорите ви несхоже на неосвічену людину.