Сяйво полностью

Це було більше року тому, після того як тато перестав приймати ОТЕ ПОГАНЕ, але перед тим як він втратив свою роботу. Денні все ще часто про це думав. Інколи, коли він падав, або стукався головою, чи коли в нього болів живіт, він починав плакати, і тут же це спалахувало йому в пам’яті, а слідом страх, що він не зуміє припинити плакати, а буде далі і далі ревіти й ридати, аж поки тато не підійде до телефону, набере номер і промовить: «Ало? Говорить Джек Торренс, адреса Мейпллайн-вей. Мій син не може припинити плакати. Будь ласка, нехай приїдуть ЛЮДИ В БІЛИХ ХАЛАТАХ і заберуть його до САНИ-ТОРІЯ. Так, авжеж, він З’ЇХАВ З КОТУШОК. Дякую». І сірий фургон без вікон підкотить до його дверей, вони його, усе ще істерично ридаючого, завантажать і повезуть геть. Коли він побачить своїх матусю і тата знову? НІХТО ЦЬОГО НЕ ЗНАЄ.

Саме цей страх робив його мовчазним. На рік постаршавши, він уже був цілком певен, що тато й матуся не дозволять забрати його кудись за те, що пожежний рукав здався йому змією, його здоровий глузд був у цьому впевнений, та все ж таки, коли він думав про те, щоб їм щось розказати, той старий спогад зринав угору, ніби каменем запечатуючи йому рот, блокуючи слова. То було не як Тоні; Тоні завжди здавався цілком природним (до появи кошмарів, звичайно), і його батьки також, здається, почали сприймати Тоні більш-менш як природне явище. Такі явища, як Тоні, походять від КМІТЛИВОСТІ, яка, як вони вважали, йому притаманна (так само вони вважали, що й самі вони також КМІТЛИВІ), але пожежний рукав, який обернувся на змію, або кров і шматочки мозку на стіні в Президентському люку, яких ніхто більше не міг побачити, — такі речі не були природними. Вони вже були звозили його до звичайного лікаря. То чи не розумно припустити, що наступними можуть бути ЛЮДИ В БІЛИХ ХАЛАТАХ?

І все одно він змушений буде їм розповісти, хіба що рано чи пізно вони захочуть відвезти його кудись з цього готелю. А вибратися з «Оверлука» йому шалено хотілося. Але також він розумів, що це останній шанс для його тата, що той перебуває тут, в «Оверлуку», не тільки для того, щоби доглядати за готелем. Він тут, щоби працювати над своїми паперами. Щоби пережити втрату роботи. Щоби кохати матусю/Венді. І зовсім донедавна здавалося, що саме так усе й відбувається. Тільки останнім часом з татом почалися негаразди. Відтоді, як він знайшов ті папери.

(«Це нелюдське місце плодить людей-монстрів»)

Що це означає? Він запитував у молитві Бога, але Бог не відповів йому. А що робитиме тато, якщо перестане працювати тут? Він намагався щось дізнатися з татових думок і дедалі більше переконувався, що тато сам не знає. Найсильніший доказ знайшовся на початку цього вечора, коли татові зателефонував дядько Ел і говорив йому злі речі, а тато не наважився сказати щось усупереч, бо дядько Ел міг вигнати його з роботи точно так, як директор Стовінгтонської академії містер Кроммерт і Рада її директорів були вигнали тата з роботи учителем. А тато цього до смерті боявся, боявся за нього й за маму, і за себе також.

Тому він не наважувався бодай щось сказати, він тільки безпорадно спостерігав і сподівався, що насправді нема тут зовсім ніяких індіанців або якщо вони й є, то задовольняться очікуванням більшої здобичі, дозволивши їхньому каравану з трьох фургонів проїхати повз себе невигубленим.

Проте йому в таке не вірилося, хоч як він не старався.

Погані були справи зараз в «Оверлуку».

Насуваються снігопади, а коли повалить сніг, будь-які можливості, які в нього ще малися, буде анульовано. А після того як засніжить, що? Що тоді, коли вони залишаться замкнені тут на милість того хтозна-чого, яке до того з ними лише гралося?

(«Виходь-но сюди й отримаєш свою кару!»)

Що тоді? АРАК.

Він здригнувся і знову перевернувся в своєму ліжку. Тепер він міг прочитати більше. Мабуть, завтра він спробує покликати Тоні, спробує змусити Тоні показати точно, що таке це АРАК і чи є хоч якийсь спосіб йому запобігти. Він готовий зважитися на кошмари. Він мусить знати.

Денні ще довго не спав уже після того, як фальшивий сон його батьків став справжнім. Він ворочався в ліжку, перекручував простирадла, бився над проблемою на прірву років за нього більшою, безсонний у ночі, як єдиний вартовий на посту. А в якийсь момент, уже після півночі, він теж заснув, і тоді безсонним лишився лиш вітер, він нюшив довкола готелю й ухкав у його фронтонах під пронизливими поглядами яскравих зірок.

Розділ двадцять другий У пікапі

Я бачу сходить зловісний місяць.

Я бачу горе попереду на шляху.

Я бачу землетруси й блискавки.

Я бачу зловісні часи настають.

Не вештайся ночами,

Бо мусиш розлучитися з життям,

Зловісний місяць сходить нам.[143]