— Чи, може, вам ліпше вдати самогубство, щоб не довелося виходити заміж за лорда Рейвенкорта? — питаю я й витримую паузу, насолоджуючись тим, що її зарозумілий вираз де й подівся. — Схоже, ви останнім часом саме цим заклопотані. Дуже розумна витівка, але, на жаль, хтось збирається скористатися вашим удаваним самогубством, щоб убити вас по-справжньому. Це ще розумніше.
Евелін спантеличено роззявляє рота, блакитні очі здивовано дивляться на мене. Потім, відвівши погляд, вона намагається запалити цигарку, яку тримає в руці, але пальці тремтять. Я забираю в неї сірник і запалюю її власноруч, трохи обпікши пучки.
— Хто вам про це розповів? — сичить вона.
— Ви про що?
— Про мій план, — каже вона, вихоплюючи в мене слоїчок із кров’ю. — Хто вам про це розповів?
— А кому ще про це відомо? — питаю я. — Я знаю, що ви запросили до маєтку жінку на ім’я Фелісіті, але поки що не з’ясував, хто це.
— Вона… — Евелін хитає головою. — Ні. Мені не варто було навіть з вами розмовляти.
Вона розвертається до дверей, але я перехоплюю її за зап’ясток, тягну до себе. Виходить трохи брутальніше, ніж я мав намір. Обличчя її маковіє від гніву, і я зараз же відпускаю її, скинувши руки.
— Тед Стенвін усе мені розповів, — кажу відчайдушно, намагаючись за будь-яку ціну втримати її в кімнаті.
Мені треба якесь правдоподібне пояснення, звідки мені про все відомо. Дербі підслухав, як Стенвін та Евелін сварилися вранці. Якщо мені дуже пощастить, шантажист якимось чином у цьому замішаний. Утім, найпевніше, так і є. Адже він замішаний у всьому, що тут сьогодні відбувається.
Евелін стоїть нерухомо, напружена, наче сарна, яка щойно зачула хрускіт гілки.
— Він сказав, що ви маєте намір накласти на себе руки сьогодні ввечері біля дзеркального озера, але це якесь безглуздя, — наполягаю я, сподіваючись, що гучна репутація Стенвіна додасть ваги моїм словами. — Перепрошую за відвертість, міс Гардкасл, але, якби ви всерйоз вирішили вкоротити собі віку, ви б уже були мертві, а не вдавали б нині дбайливу господиню перед людьми, яких зневажаєте. І ще одне: якщо ви вже так хочете порішити себе у всіх на очах, то чому б не зробити це просто в бальній залі під час танців? Я не зміг цього збагнути, аж допоки сам не побував біля дзеркального ставка й не пересвідчився в тому, як там темно. Отже, ставок завиграшки приховає те, що туди вкинуть.
В очах її блищить зневага.
— І чого ж ви хочете, містере Рештон? Грошей?
— Я намагаюся вам допомогти, — наполягаю я. — Мені відомо, що ви маєте намір вирушити до дзеркального ставка об одинадцятій вечора, притиснути до живота чорний револьвер і впасти у воду. Я знаю, що насправді на гачок чорного револьвера ви не натиснете. Пролунає постріл зі стартового пістолета, а сам пістолет ви плануєте потім впустити в став. Слоїчок із кров’ю ви підвісите на шию на довгу шнурівку й розіб’єте його, ударивши револьвером. Таким чином ви забезпечите наявність кривавих плям. А шприц, який я знайшов у торбинці, найімовірніше, містить якусь суміш снодійного й засобу для розслаблення м’язів — це допоможе вам удати мертву. Доктор Діккі, якому, гадаю, незлецьки заплатили за цю послугу, офіційно засвідчить смерть. Таким чином ви зможете уникнути неприємного розслідування й уже за кілька тижнів після своєї трагічної загибелі повернетеся до Франції й ласуватимете там білим вином.
Служниці тягнуть до дверей цебра брудної води, жваво теревенять про щось, але, помітивши нас, хутко замовкають. Вони проходять повз, зробивши квапливі реверанси. Евелін тягне мене ще глибше в куток. Уперше бачу на її обличчі страх.
— Визнаю: я не хочу виходити заміж за Рейвенкорта, і я знаю, що батьки все одно змусять мене це зробити, якщо я не зникну. Але нащо комусь мене вбивати? — питає вона. Цигарка й досі тремтить у її руці.
Я пильно дивлюся на неї, намагаюся зрозуміти, чи каже вона правду, але з тим самим успіхом можна було б роздивлятися під мікроскопом віхоть туману. Ця жінка тижнями всім брехала. Я не зможу відрізнити правду від брехні, навіть якщо Евелін буде відвертою.
— У мене є тільки підозри, але мені потрібні докази, — кажу я. — Тому я змушений просити вас утілити в життя ваш план.
— Утілити його в життя? — вигукує вона. — Чи ви збожеволіли? — І миттю стишує голос, коли на нас озираються. — Чому я мушу втілювати його в життя після того, що ви мені розповіли?
— Тому що ви будете в небезпеці, поки ми не викриємо зловмисників. А для цього вони мають повірити, що їхній задум виявився успішним.
— Я поїду за сотні миль звідси й буду в безпеці.
— Упевнені, що вдасться це зробити? — питаю я. — А що, як серед змовників ваш візник? Чи хтось із ваших челядників? Чутки ширяться цим будинком миттєво, і щойно вбивці дізнаються, що ви збираєтеся поїхати, вони негайно почнуть діяти й уб’ють вас. Повірте мені, спроба втечі лише відтермінує неминуче. А я можу зупинити зловмисників, але тільки за умови, що ви мені допоможете. Наведіть на себе пістолет і впродовж півгодини вдавайте мертву. Хтозна, може, у такий спосіб вам удасться обдурити всіх і втекти від Рейвенкорта, як ви й планували?
