— Не можна наближатись до цієї штуки! — сказав Френк.
— Ми мусимо, — заперечив Персі. — Велетень на вершині.
Аріон заіржав.
— Боги милосердні, Хейзел, — промовив Персі, — скажи своєму коневі стежити за лексиконом.
— Що він сказав? — Хейзел ледве стримувалась від сміху.
— Без лайки? Що може доставити нас на вершину.
Френк недовірливо поглянув на коня.
— Я гадав, що він Не літає!
Цього разу Аріон заіржав з такою люттю, що навіть Хейзел зрозуміла, що кінь лається.
— Друзяко, — сказав Персі коневі, — мене зі школи виключали за менше. Хейзел, він обіцяє, що ти побачиш, на що він здатен, тільки віддай наказ.
— Хм, ну тоді тримайтесь, — нервово промовила Хейзел. — Аріоне, уперед!
Аріон ракетою кинувся до льодовика. Він нісся просто по шузі, наче сміючись над усіма загрозами крижаного масиву.
Повітря ставало холоднішим, а хрускіт криги — гучнішим. Зі зменшенням відстані, льодовик набував усе більш загрозливих розмірів — від спроби осягнути його поглядом у Хейзел запаморочилося у голові. Його поверхня була вкрита ущелинами та печерами, над якими нависали зубчасті кряжі, схожі на леза сокир. Безупинно обвалювались уламки криги — деякі не більші за сніжки, інші — розміром з будинок.
Коли від підніжжя льодовика їх відділяла відстань у п’ятдесят ярдів, розкат грому стряснув Хейзел аж до самих кісток, і на них повалила крижана глиба, здатна накрити собою весь Табір Юпітера.
— Обережно! — заволав Френк, що на думку Хейзел було дещо зайвим.
Аріон випередив його. Кінь блискавкою пронісся повз уламки, перестрибуючи крижини і видираючись на схил.
Персі та Френк в унісон лаялись, неначе коні, і відчайдушно намагались втриматися на спині Аріона, тоді як Хейзел стискала в обіймах його шию. Якимсь чином хлопцям удалося не звалитись, коли Аріон піднімався по скелях, із неймовірною швидкістю та спритністю стрибаючи з одного виступу на інший. Це було схоже на падіння з гори, але у зворотному напрямку.
А потім усе скінчилось. Аріон гордо стояв на вершині крижаного гребня, що нависав над безоднею. Море тепер було за триста футів унизу.
Аріон зухвало заіржав, і звук луною відбився в горах. Персі не став перекладати, але Хейзел була певна, що Аріон кинув виклик іншим коням, які могли б бути у затоці: «Ану, повторіть це, шмаркачі!»
А потім він повернувся і) поскакав вздовж гребня льодовика, перестрибнувши ущелину завширшки футів у п’ятдесят.
— Там! — вказав Персі.
Кінь спинився. Попереду них лежав скрижанілий римський табір — збільшена копія Табору Юпітера. У ровах стирчали крижані шпилі. Нестерпною білизною, сліпили мури зі снігових блоків. З вартових веж звисали замерзлі сині прапори, що блищали на арктичному сонці.
Жодних ознак життя. Ворота стояли широко розчахнутими. По стінах не ходили вартові. І все ж усе тіло Хейзел охоплювало якесь моторошне відчуття. Дівчина пригадала печеру в затоці Воскресіння, де вона відроджувала Алкіонея, — гнітюча аура злоби і безперервне «бум-бум-бум», наче Геїне серцебиття. Це місце викликало схожі відчуття: наче земля тут намагалась пробудитись і поглинути все, наче гори з обох боків прагнули розчавити їх і весь льодовик.
Аріон пішов грайливою риссю.
— Френку, — промовив Персі, — може, далі пішки?
Френк зітхнув із полегшенням.
— Гадав, ти ніколи не запитаєш.
Вони вдвох спішились і зробили кілька невпевнених кроків. Крига здавалась стійкою. А через те, що її вкривав тонкий шар снігу, ще й не дуже слизькою.
Хейзел верхи вирушила вперед. Персі й Френк йшли обабіч її, тримаючи лук і меч напоготові. Вони дійшли до воріт без жодних перешкод. Хейзел була навчена помічати ями, тенета, сильця та всілякі інші пастки, з якими стикались римські легіони протягом століть на ворожій землі, але зараз не бачила нічого подібного — тільки відчинені скрижанілі ворота та замерзлі прапори, що тріщали на вітру.
Усю вію Преторію було видно як на долоні. На перехресті доріг перед принципією зі снігових блоків стояла висока постать у темних одіяннях, закута в кайдани.
— Танатос, — пробурмотіла Хейзел.
Її душу наче потягнуло вперед — просто до Смерті, — немов пил до пилососа. В очах потемніло. Вона майже звалилась з Аріона, але Френк підтримав її, не давши впасти.
— Ми з тобою, — промовив він. — Ніхто тебе не забере.
Хейзел стиснула його долоню. Їй не хотілось його відпускати. Френк здавався таким надійним, таким упевненим, але від Смерті він не міг її захистити. Його власне життя залежало від напівспаленої скіпки.
— Усе гаразд, — збрехала вона.
Персі тривожно подивився навколо.
— Де вартові? Де велетень? Це точно пастка.
Щоб не спокуситися повернути назад, Хейзел погнала Аріона крізь ворота. Розташування будівель було таким знайомим: бараки когорт, лазні, арсенал. Один в один Табір Юпітера, тільки втричі більший. Навіть верхи на коні Хейзел почувалась крихітною і незначною, наче проїжджала містом, спорудженим богами.
Вони спинились, за десять футів від постаті в чорному.
