Його голос тремтів, так само як у перший день у таборі Юпітера, коли Хейзел показала йому вівтар Нептуна. Тоді вона думала, що Персі допоможе розв’язати її проблеми — нащадок Нептуна, який за словами Плутона одного дня забере її прокляття. Персі тоді здавався таким небезпечним і могутнім, як справжній герой.
А тепер вона дізналась, що Френк теж нащадок Нептуна. Він не справляв враження найвеличнішого героя у світі, але так завзято намагався її захистити, а ще довірив їй своє життя. Навіть його незграбність була привабливою.
Хейзел ще ніколи не почувалась так заплутано, а оскільки заплутаним було все її життя, це багато про що свідчило.
— Персі, — промовила вона, — це пророцтво може бути неповним. Френк уважає, що Елла запам’ятала пошкоджену сторінку. Можливо, потонеш не ти.
Він із сумнівом поглянув на неї.
— Гадаєш?
Хейзел було якось ніяково його підбадьорювати. Він був значно старшим, і здавалось, завжди знав, що їм робити далі. Але вона впевнено кивнула.
— Ти повернешся додому. І зустрінешся з Аннабет.
— Ти теж повернешся, Хейзел, — наполіг він. — Ми не дозволимо цьому статись. Ти занадто багато означаєш для мене, для табору і, особливо, для Френка.
Хейзел підняла стару валентинку. Тонкий папір розсипався в її руках.
— Я не належу до цього століття. Ніко повернув мене тільки для того, щоб я виправила помилки і, можливо, потрапила в Елізіум.
— Тобі судилось більше. Ми ж мали разом битись із Геєю. Ти потрібна мені. І не тільки сьогодні. А Френк... ти ж бачиш, як він шаленіє від тебе. Це життя варте боротьби, Хейзел!
Вона заплющила очі.
— Будь ласка, Персі, я не хочу плекати марні надії. Я не можу...
Вікно заскрипіло. Френк із переможним виглядом вліз усередину, тримаючи в руках пакети.
— Успіх!
Він показав свої трофеї. У мисливській крамниці йому продали сагайдак зі стрілами, пайок та згорнуту мотузку.
— Це на наступний раз, коли втрапимо в трясовину, — промовив він.
У місцевій туристичній крамниці Френк придбав свіжий одяг на всіх, кілька рушників, мило, пляшки з водою і, як і обіцяв, величезну коробку вологих серветок. Не гарячий душ, і все ж Хейзел сховалась за стіну коробок із листівками, щоб почиститись та перевдягнутись. Незабаром вона вже почувалась значно краще.
«Це твій останній день, — нагадала вона собі. — Нема чого радіти».
Наближалось Свято Фортуни. Уважалося, що все, що трапляється сьогодні, добре чи погане, — це знамення для всього наступного року, що чекав попереду. Так чи інакше їхні пошуки дійдуть кінця сьогодні.
Хейзел сунула шматочок дерева в кишеню нової куртки. Яка б не чекала на неї доля, дівчина подбає, щоб скіпка була в безпеці, вона готова змиритись із власною смертю, якщо друзі залишаться в живих.
— Ну, — промовила Хейзел. — Час шукати човен до льодовика Хаббард.
Вона намагалась говорити впевнено, але це було нелегко. Якби ж Аріон був поруч. Якби ж вона могла ринутись у бій на цьому прекрасному коні. Майже кожну хвилину відтоді, коли вони залишили Ванкувер, Хейзел подумки його кликала. Сподівалась, що він почує і знайде її, та водночас розуміла, наскільки марні її надії.
Френк поплескав себе по животі.
— Якщо ми збираємось битись на смерть, я хочу спочатку пообідати. Я знайшов досконале місце для цього.
* * *
Френк привів їх на торгову площу біля пристані — до старого залізничного вагона, з якого облаштували їдальню. Хеизел не пам'ятала, щоб це місце існувало в сорокових, але їжа тут пахнула неймовірно.
Поки Френк та Персі робили замовлення, Хейзел пішла блукати по пристані, де поговорила з місцевими. Результат був невтішним. Коли вона повернулась, чізбургер та смажена картопля вже не здавались такими привабливими.
— Ми в халепі, — промовила вона. — Я намагалась дістати нам човен. Але... я помилилася.
— Човнів немає? — запитав Френк.
— О, ні, човен я можу дістати. Але льодовик далі, ніж я думала. Навіть на максимальній швидкості ми дістанемось туди не раніше завтрашнього ранку.
Обличчя Персі зблідло.
— А якщо я змушу човен іти швидше?
— Це не допоможе. Капітани кажуть, шлях дуже підступний — можна в будь-яку мить натрапити на айсберг. Це лабіринт для суден. Треба напевне знати, куди пливеш.
— Літак? — запитав Френк.
Хейзел похитала головою.
— Я запитувала капітанів суден. Вони сказали, що можна спробувати, але місцевий аеродром крихітний. Замовляти літак слід на два-три тижні вперед.
Після цієї розмови вони їли мовчки. Попри те, що чізбургер Хейзел був відмінним, шматок не ліз у горло. Вона вкусила його десь тричі, коли на телефонний стовп сів ворон і почав каркати на них.
У Хейзел по спині побігли мурахи. Вона боялась, що птах заговорить до неї, як той інший багато років тому: «Остання ніч. Цієї ночі». «Цікаво, ворони з’являються перед усіма дітьми Плутона, коли ті стоять на порозі смерті», — подумала Хейзел. Вона сподівалась, що Ніко досі живий, і Гея просто збрехала, щоб засмутити її. Але щось підказувало, що богиня сказала правду.
Ніко казав, що шукатиме Браму Смерті з іншого боку. Якщо його схопили Геїни прибічники, вона, можливо, втратила останню рідну людину.
Хейзел втупила очі в чізбургер.
