Семеро напівбогів з Великого Пророцтва — греки та римляни — нарешті об’єдналися за одним столом. Щоб дати відсіч Геї, героям час вирушати до небезпечних античних земель: рятувати Ніко, битися з велетнями, шукати Браму Смерті. Але спочатку стільки всього необхідно обговорити: хто де був, хто кого переміг, що кому відомо. Навдивовижу, римляни поводяться спокійно та привітно, але греки… Що приховує донька Афіни, Аннабет? І хто наказав «Арго ІІ» обстріляти Новий Рим? Запланована подорож не відбудеться — відбудеться незапланована втеча.
До зустрічі з обуреною статуєю Аннабет уважала, що готова до будь-чого.
Вона походжала палубою їхнього летючого корабля «Арго II», вкотре перевіряючи запобіжники на балістах. Переконалась, що на щоглі майорить білий прапор миру. Разом із командою переглянула план дій, а також запасний план і запасний план для запасного плану.
А найважливіше — вона здихалась їхнього надмірно войовничого наглядача, Ілісона Хеджа. Аннабет удалось умовити сатира провести ранок у каюті за переглядом повтору чемпіонату зі змішаних бойових мистецтв. Вони влітали на грецькій трієрі у потенційно ворожий римський табір. Тож, літній сатир у спортивному костюмі, який розмахує кийком та горланить: «Умри!», їм був потрібен найменше.
Начебто все було гаразд. Зник навіть той дивний холодок, що переслідував її від тієї миті, як корабель здійнявся у повітря.
Трієра вже знижувалася, розсікаючи хмари, а Аннабет досі не могла позбутися нав’язливих думок. Раптом це погана ідея? Раптом римляни запанікують і атакують їх, щойно побачать корабель?
«Арго II», безперечно, виглядав не зовсім дружнім. Двісті футів завдовжки, каркас обшитий бронзовою бронею, позаду та попереду — автоматичні арбалети, на носі — блискуча металева голова дракона, а обабіч — дві балісти, заряджені потужними вибуховими стрілами, здатними продірявити бетон... Словом, це не той транспорт, що слід обирати для знайомства із сусідами.
Аннабет спробувала підготувати римлян до зустрічі. Вона попросила Лео надіслати один з його особливих винаходів — голографічний сувій, — щоб попередити їхніх друзів у таборі. Дівчина сподівалася, що повідомлення надійшло. Лео хотів ще намалювати велетенське привітання на днищі корабля — «ЯК СЯ МАЄТЕ?» і смайлик, — але Аннабет відкинула цю ідею. Вона сумнівалася, що римлянам властиве почуття гумору.
Повертати назад уже було запізно.
Хмари розступилися під корпусом корабля. Знизу показався золотаво-зелений килим пагорбів Окленда. Аннабет вчепилася пальцями в один із бронзових щитів, що простягалися вздовж правого борту.
Решта членів команди зайняли свої місця.
Лео, наче божевільний, забігав по квартердеку, перевіряючи датчики та смикаючи важелі. Більшості рульових було б достатньо штурвала чи румпеля. Лео ж додатково встановив клавіатуру, монітор, панель керування з пасажирського літака, діджейський пульт та сенсори руху з «Нінтендо Віі». Він міг повернути корабель, потягнувши за важіль, відкрити вогонь, обравши потрібний трек, а щоб підняти вітрила, йому, наче навіженому, необхідно було трясти віі-контролер. Навіть за напівбожими стандартами Лео був гіперактивним.
Пайпер походжала між грот-щоглою та балістою, повторюючи свою промову.
— Опустіть зброю, — бурмотіла вона. — Ми просто хочемо поговорити.
Чари її голосу були такими могутніми, що Аннабет відчула палке бажання облишити свій кинджал і розпочати довгу щиру бесіду.
Як на дитину Афродіти, Пайпер занадто намагалася приховати свою вроду. Сьогодні вона була вдягнена у рвані джинси, старі кросівки та білу майку з логотипом «Хеллоу Кітгі». (Може, вона вдягнула її задля сміху, хоча з Пайпер Аннабет рідко коли була в чомусь певна!) Недбало підстрижене брунатне волосся було прикрашене орлиним пером і спадало на правий бік.
Щодо хлопця Пайпер — Джейсона, — то він стояв на носі корабля, на підвищеній арбалетній платформі, там, де римляни могли його одразу помітити. Він стиснув долоні на піхвах свого золотого меча з такою силою, що його пальці побіліли. За винятком цієї деталі, хлопець здавався дуже спокійним, як на мішень. Поверх джинсів та помаранчевої футболки Джейсон одягнув тогу та пурпурову накидку — символи його звання претора. З розкуйовдженим вітром волоссям та крижаними блакитними очима він виглядав мужнім і впевненим — точнісінько таким, яким має бути син Юпітера.
Він виріс у Таборі Юпітера, і Аннабет сподівалася, що знайоме обличчя змусить римлян повагатися, перш ніж збити корабель ще в повітрі.
Аннабет намагалась це приховувати, проте досі не довіряла цьому хлопцеві на всі сто. Він був занадто бездоганним — завжди дотримував правил, завжди шляхетно поводився. Навіть зовнішність його була занадто бездоганною. Аннабет ніяк не могла позбутися нав’язливих думок: «Раптом це обман і він зрадить нас? Раптом ми дістанемося Табору Юпітера, а він вигукне: “Агов, римляни! Погляньте на полонених, яких я вам привіз!”?»
