— Фортуни, — повторила Хейзел. — Це богиня удачі. Усе, що відбувається під час свята на її честь, може вплинути на решту року. Вона може подарувати табору везіння... або безліч неприємностей.
Рейна і Хейзел обидві поглянули на порожній стенд так, наче думали про те, що звідти зникло.
Спиною Персі пройшовся холодок.
— Свято Фортуни... горгони згадували про нього. І Юнона. Вони казали, що цього дня на табір нападуть, і щось про могутню богиню на ім’я Гея, і про військо, і про звільнення Смерті. Хочете сказати, що це вже цього тижня?
Пальці Рейни стиснулись на піхвах кинджалу.
— Ані слова про це за межами цієї кімнати, — наказала вона. — Я не дозволю сіяти паніку в таборі.
— Отже, це правда, — сказав Персі. — Ти знаєш, що повинно статись? Ми можемо якось завадити?
Персі щойно зустрів цих людей. Він навіть не певен був, чи Рейна йому подобається. Але хотів допомогти. Вони напівбоги, так само як і він. У них спільні вороги. До того ж Персі пам’ятав, що сказала йому Юнона: під загрозою опинився не тільки цей табір. Його старе життя, боги, цілий світ під загрозою знищення. Що б не назрівало, воно мало величезне значення.
— Поки що годі розмов, — промовила Рейна. — Хейзел, відведи його на Священний пагорб. Знайди Октавіана. Дорогою можеш відповісти на запитання Персі. Розкажи, йому про легіон.
— Так, Рейно.
У Персі досі постало стільки запитань, що здавалось мозок от-от вибухне. Але Рейна чітко дала зрозуміти: розмову скінчено. Вона сховала кинджал у піхви. Металеві пси піднялись і загарчали, випроваджуючи Персі.
— Щасти з ауспіціями, Персі Джексоне, промовила вона. — Якщо Октавіан дозволить тобі жити, можливо, ми більше поговоримо... про твоє минуле.
Дорогою з табору Хейзел пригостила його еспресо і вишневим кексом, що купила у Бомбіло, двоголового торговця кавою.
Персі за секунду проковтнув кекс і взявся за напій.
Кава була неймовірною. «Тепер, — подумав хлопець, — помитись би, перевдягнутись, подрімати — і я буду, як новенька монетка. Можливо, навіть з імперського золота».
Він побачив, як гурт дітлахів у плавках і з рушниками прямує до будівлі, з купи димоходів якої валила пара. Зсередини лунали сміх і плескіт води, наче там був басейн — Персі такі місця були до вподоби.
— Лазня, — промовила Хейзел. — Сподіваюсь, ми встигнемо туди до вечері. Поки не побував у римській лазні, уважай, що й не жив.
Персі зітхнув, смакуючи наперед.
Чим ближче до головних воріт, тим більшими і гарнішими ставали бараки. Навіть привиди виглядали краще — з вишуканішими обладунками і яскравішим світінням. Персі спробував розшифрувати прапори та символи перед будівлями.
— Ви поділені на різні будиночки? — запитав він.
— Щось на кшталт цього. — Хейзел швидко присіла, і просто над її головою пронісся хлопчина на велетенському орлі. — У нас є когорти, у кожній когорті приблизно по сорок підлітків. Когорти поділені на бараки, по десять... сусідів по кімнаті, так би мовити.
Математика ніколи не давалася Персі легко, але він усе ж спробував помножити.
— Хочеш сказати, у таборі дві сотні підлітків?
— Приблизно.
— І всі вони діти богів? А боги не нудьгують.
Хейзел розсміялась.
— Не всі з них діти старших богів. Існують сотні молодших римських богів. До того ж багато таборян — нащадки у другому або третьому поколінні. Можливо, їхні батьки були напівбогами. Або дідусь чи бабуся.
Персі кліпнув очима.
— Діти напівбогів?
— А чому тебе це дивує?
Персі не знав відповіді. Останні декілька тижнів він тільки й думав про те, як би йому вижити. Можливість прожити достатньо довго, щоб стати дорослим і мати власних дітей, здавалась нездійсненною мрією.
— Ці нащадки...
— Ага.
— Вони мають здібності, як у напівбогів? — запитав Персі.
— Іноді. А іноді ні. Але їх можна навчити. Усі найкращі римські генерали та імператори стверджували, що походять від богів. І здебільшого вони говорили правду. А табірний авгур, до якого ми йдемо, Октавіан — нащадок Аполлона. Він має дар пророкування, начебто.
— Начебто?
Хейзел зробила кислу міну.
— Сам побачиш.
Такі новини не дуже радували, усе ж таки доля Персі була в руках цього Октавіана.
— А ваші дивізії... когорти, чи як їх там... вас поділяють залежно від того, якого бога ви діти?
Хейзел витріщилась на нього.
— Що за жахлива вигадка! Ні, це офіцери вирішують, куди назначити новобранця. Якщо б нас ділили за батьками, когорти були б нерівними. Я взагалі залишилася б одна.
Персі стало сумно, наче він і сам опинявся в подібній ситуації.
— Чому? Яке в тебе походження? — поцікавився він.
Перш ніж Хейзел встигла відповісти, хтось позаду крикнув:
— Стривайте!
До них біг привид з круглим, наче м’яч, животом і тогою, настільки довгою, що чоловік весь час через неї перечіплявся. Він наздогнав їх і почав хапати ротом повітря, від чого його пурпурова аура почала сильно мерехтіти.
— Це він? — задихаючись, вимовив привид. — Сподіваюсь, новенький у П’ятій когорті?
— Вітеллію, — сказала Хейзел, — ми, як би це сказати, поспішаємо.
Привид насупив брови і походжав навколо Персі, розглядаючи його, як потримане авто.
