У центрі кімнати стояв довгий дерев’яний стіл, завалений сувоями, записниками, планшетними комп'ютерами, кинджалами. Також на столі стояла величезна чаша з мармеладками, яка здавалась тут дещо недоречною. Обабіч від столу стояли дві статуї хортів[9] у натуральну величину — одна срібна, інша золота. Рейна обійшла стіл і сіла на один з двох стільців із високою спинкою. Персі б не відмовився сісти на другий стілець, але Хейзел залишилась стояти. Він підозрював, що і йому належить робити те саме.
— То...— почав було він.
Собаки-статуї оголили ікла і загарчали.
Персі завмер. Узагалі-то він любив собак, але ці свердлили його своїми яскраво-червоними очима. Їхні ікла здавались гострими, наче бритви.
— Тихо, хлопці, — наказала хортам Рейна.
Вони припинили гарчати, але не відводили від Персі січей, наче вже уявили, наскільки він смачний.
— Вони не нападуть, — промовила Рейна, — хіба що ти щось вкрадеш, або я накажу. Це Аргентум і Аурум.
— Срібло і Золото, — переклав Персі. Латинські означення постали в голові, як і казала Хейзел. Він ледве не запитав, хто з них хто. Але потім зрозумів, що це безглузде запитання.
Рейна поклала кинджал на стіл. Персі ніяк не міг позбутися відчуття, що вони вже зустрічались. Волосся у дівчини було чорне і блискуче, наче вулканічний камінь, і косою спадало на спину. Вона мала поставу фехтувальника — розслаблена та водночас пильна, готова щомиті кинутись у бій. Зморшки навколо очей робили її старшою, ніж вона насправді була.
— Ми зустрічались, — вирішив Персі. — Не пам’ятаю коли. Будь ласка, якщо ти можеш хоч щось мені розповісти...
— Усе згодом, — відповіла Рейна. — Я хочу почути твою розповідь. Що ти пам’ятаєш? Як ти сюди дістався? І кажи правду. Мої собаки не люблять брехунів.
Аргентум і Аурум загарчали, .на підтвердження її думки.
Персі все розповів — як він прокинувся у зруйнованому маєтку в лісах Сономи. Він описав ті дні, що провів у товаристві Лупи та її зграї, навчаючись мистецтва виживати і битись.
Це Лупа розповіла йому про напівбогів, чудовиськ і богів. Вона пояснила йому, що є одним з духів-охоронців Давнього Риму. Напівбоги, такі як Персі, й до сьогодні зобов’язані продовжувати римські звичаї — битися з чудовиськами, служити богам, захищати смертних і підтримувати пам’ять про імперію. Лупа тренувала його багато тижнів, поки він не став сильним, витривалим і лютим, як вовк... Коли її вдовольнили навички Персі, вона відправила його на південь і пообіцяла, що він знайде новий дім і поверне свої спогади, якщо вціліє.
Жодне зі сказаного начебто не здивувало Рейну. Можна навіть сказати, що все це здалось їй досить звичайним — за винятком одного.
— Зовсім немає спогадів? — поцікавилася вона. — Ти досі нічого не пам’ятаєш?
— Розпливчасті уривки.
Персі глянув на хортів. Йому не хотілось згадувати про Аннабет. Це здавалось занадто особистим, до того ж він досі гадки не мав, де її шукати. Він був певен, що вона в таборі... але це було не те місце.
До того ж йому не хотілось ділитись своїм єдиним чітким спогадом: обличчя Аннабет, її. світле волосся і сірі очі, те, як вона сміялась, пригортала його до себе і цілувала щоразу, коли він виробляв щось безглузде.
«Вона певно багато мене цілувала», — подумав Персі.
Він боявся, що варто йому розповісти комусь про цей спогад, і він розтане, як сон. Персі не міг так ризикувати.
Рейна крутнула свій кинджал.
— Більшість з того, що ти описуєш, звична справа для напівбогів. У певному віці, у різний спосіб, ми потрапляємо до «Будинку Вовка». Нас випробовують і тренують. Якщо Лупа вирішує, що ми гідні, вона відправляє нас на південь вступити в легіон. Однак я ніколи не чула, щоб хтось втрачав спогади. Як ти знайшов Табір Юпітера?
Персі розповів їй про. останні три дні: про горгон, які ніяк не помирали; про бабусю, що виявилась богинею; і зрештою про зустріч з Хейзел та Френком біля тунелю в пагорбі.
Після цього розповідати почала Хейзел. Вона назвала його сміливим і відважним, через що Персі зніяковів. Він усього-то ніс одягнену в пакети хіпі-бабцю.
Рейна не відводила від нього пильних очей.
— Тобі забагато років, як на новобранця. Скільки тобі виповнилося? Шістнадцять?
— Мабуть, — відповів Персі.
— Жити стільки років на самоті, без тренувань чи допомоги. Ти мав би вже бути мертвим. Син Нептуна? У тебе має бути могутня аура, що привертає увагу всіх можливих чудовиськ.
— Еге, — сказав Персі. — Вони казали, що від мене погано тхне.
Рейна майже посміхнулась. Це обнадіювало. Можливо, в ній є щось людське.
— Мав же ти десь жити до «Будинку Вовка», — промовила вона.
Персі знизав плечима. Юнона казала щось про сон, і у нього самого було Неясне відчуття, що він спав, — можливо, тривалий час. Але це здавалось якимсь безглуздям.
Рейна зітхнула.
— Що ж, собаки тебе не з’їли, тож, мабуть, ти кажеш правду.
— Чудово, — сказав Персі. — Наступного разу можна мені детектор брехні?
Рейна підвелась і почала походжати перед прапорами. Металеві пси спостерігали за нею.
