З брязкотом зламався перший ланцюг. Френк поспішно сунув скіпку до пут на другій нозі Смерті.
Він ризикнув і кинув швидкий погляд через плече.
Персі бився, наче вихор. Навіть більше — він був вихором. Мініатюрний смерч з води, криги та пари кружляв навколо нього, поки він пробирався крізь ворожі ряди, розкидаючи римських привидів та відбиваючи їхні стріли та списи. Звідки в нього така сила?
Він усе далі відходив від Френка, і хоча здавалось, що таким чином Персі залишав Френка незахищеним, насправді він притягував до себе всю увагу привидів. Френк не дуже розумів, куди прямує Персі... а потім збагнув. Один із чорних димчастих привидів носив на спині накидку з левової шкіри і тримав древко із золотим орлом, укритим інеєм та бурульками. Штандарт легіону!
На Френкових очах Персі пробився крізь шеренгу легіонерів і розкидав їхні щити особистим смерчем. Він збив з ніг прапороносця і схопив орла.
— Хочете його назад? — заволав він до привидів. — Тоді спробуйте забрати!
Він відводив їх геть, і Френк захоплювався його . хороброю стратегією. Так, ці привиди хотіли втримати Танатоса в путах, але перш за все вони були римськими легіонерами. Їхні думки у кращому випадку були розпливчастими, але одне вони пам’ятали напевне — попри все треба захистити орла.
Проте Персі не міг відбиватись від стількох ворогів вічно. Підтримувати такий вихор навряд чи було просто. Попри холод, його обличчя вже вкрилося потом.
Френк пошукав очима Хейзел — ані її, ані велетня видно не було.
— Стеж за своїм вогнем, малий, — застеріг його Смерть. — Його в тебе не так багато, щоб марнувати.
Френк лайнувся. Він відволікся і не помітив, як розплавився другий ланцюг.
Він пересунув вогонь до пут на правій руці бога. Від шматочка дерева вже майже нічого не залишилось. Френк затремтів. У голові знову зринули спогади. Він побачив, як сидить Марс біля бабусиного ліжка, дивиться на Френка своїми очима, у яких спалахують ядерні вибухи: «Ти — таємна зброя Юнони. Ти з’ясував, який у тебе дар?»
Він почув мамин голос: «Ти можеш бути будь-ким».
А потім Френк побачив суворе бабусине обличчя, її тонку, наче рисовий папір, шкіру, сиве волосся, що вкривало подушку. «Так, Фаю Чжане. Твоя мати не просто підвищувала твою самооцінку. Вона казала тобі правду в буквальному розумінні».
Він пригадав ведмедицю на узліссі. Як мама заслонила його собою. Пригадав величезного чорного птаха, що знісся над палаючим родинним будинком.
Третій ланцюг зламався. Френк сунув скіпку до останніх кайданів. Тіло пронизав пекельний біль. В очах застрибали Жовті плями.
Він побачив Персі на протилежному кінці віа Принципаліс, який затримував армію привидів. Персі перекинув колісницю і зруйнував кілька будівель, але щоразу, коли він відкидав своїм вихором хвилю нападників, ті просто підводились і нападали знову. Скільки б Персі не зарубував ворогів, вони миттєво відроджувались. Персі відступив настільки далеко, наскільки міг. За його спиною були бічні ворота табору, а ще за двадцять футів — прірва, льодовик обривався у море.
Щодо Хейзел, то вони з Алкіонеєм примудрились знищити під час бою більшість бараків. Тепер бій точився на руїнах біля головних воріт. Аріон грався в смертельну версію квача, нападаючи на Алкіонея то з одного, то з іншого боку, у той час коли велетень розмахував своїм жезлом, обвалюючи стіни та залишаючи величезні ущелини в кризі. Лише завдяки Аріоновій спритності вони ще й досі залишались живими.
Нарешті зламався останній ланцюг Смерті. З розпачливим криком Френк устромив скіпку в купу снігу та погасив вогонь. Біль стихнув. Френк усе ще був живий. Та коли він дістав зі снігу шматок дерева, той виявився зовсім крихітним — не більшим за шоколадний батончик.
Танатос здійняв руки.
— Вільний, — задоволено промовив він.
— Чудово. — Френк покліпав очима, щоб позбутися жовтих плям. — Тоді зроби щось!
Танатос м’яко посміхнувся до нього.
— Зробити щось? Авжеж. Я спостерігатиму. Хто помре в цій битві, мертвим і залишиться.
— Дякую, — буркнув Френк і сунув скіпку в кишеню. — Ваша допомога безцінна.
— На здоров’ячко, — мило відповів Танатос.
— Персі! — гукнув Френк. — Тепер вони помирають!
Персі розуміюче кивнув, але здавався виснаженим. Його вихор слабшав. Удари ставали дедалі повільнішими. Ціла армія привидів наступала на нього, поступово відтаскаючи на край льодовика.
Френк натягнув тятиву, але потім опустив лук. Від звичайних стріл із сьюардської мисливської крамниці не буде жодної користі. Френк мусить використати свій дар.
Здавалось, він нарешті зрозумів свою силу. Коли Френк побачив, як палає скіпка, коли відчув їдкий дим власного життя, щось таке перевернулося всередині нього, і тепер він почувався напрочуд упевненим у собі.
«Справедливо, що твоє життя горітиме яскраво але так недовго?» — запитав його Смерть.
— Чхав я на справедливість, — сказав собі Френк. — Коли вже горіти, то горіти яскраво.
