— Не заберу твоє життя? — запитав Танатос. — Ну, зараз подивимось...
Невідомо звідки в його руці з’явився суцільно чорний айпад. Смерть затицяв по екрану, а Френк тим часом тільки й міг, що думати: «Будь ласка, не працюй, програмо для збирання душ».
— Тебе немає в списку, — промовив Танатос. — Плутон дає мені точні розпорядження щодо душ-втікачів. З якоїсь причини він не видав наказу щодо тебе. Можливо, вважає, що твоє життя ще не завершене, хоча, може, просто недогляд. Якщо хочеш, можу зателефонувати і запитати...
— Ні! — вискнула Хейзел. — Усе гаразд.
— Упевнена? — люб’язно поцікавився Смерть. — Можу влаштувати відеоконференцію. У мене десь була його скайп-адреса.
— Точно, ні. — Хейзел мала такий вигляд, наче скинула з плеч тягар у кілька тисяч фунтів. — Дякую.
— Аррррр, — пробурмотів Алкіоней.
Френк знову ляснув його по голові.
Смерть відірвав очі від айпада.
— А щодо тебе, Френку Чжане, твій час ще також не настав. Хоч горіти тобі залишилось недовго. Але не вважайте, що я роблю вам послугу. Ми зустрінемось знову і за значно гірших обставин.
Льодовик продовжував розвалюватись — до обриву залишалось уже двадцять футів. Аріон нетерпляче заіржав. Френк розумів, що їм час, але мусив запитати ще дещо.
— А що з Брамою Смерті? Де вона? Як нам її зачинити?
— Ах, дійсно. — На обличчі Танатоса промайнуло роздратування. — Моя брама. Непогано було б її зачинити, але, боюсь, це не в моїх силах. Як ви це зробите — я не маю жодного уявлення. Не знаю, де вона. Її місцезнаходження... як би пояснити, не зовсім матеріальне. Вам потрібно буде знайти її вже під час самих пошуків. Я порадив би почати з Риму. З першого Риму. Вам знадобиться особливий провідник. Тільки певні напівбоги здатні побачити знаки, що зрештою приведуть вас до Брами Мене.
На кризі під ногами з’явились тріщини. Хейзел погладила Аріона по шиї, щоб заспокоїти.
— А що з моїм братом? — запитала вона. — Ніко живий?
Танатос дивно на неї поглянув. Це було схоже на співчуття, хоча Смерті, начебто, така емоція не мала б бути властива.
— Ти знайдеш відповіді в Римі. А тепер мені час летіти на південь — до Табору Юпітера. Передчуваю, що там незабаром треба буде зібрати багато душ. Прощавайте, напівбоги, до наступної зустрічі.
Танатос розчинився в чорному димі.
Тріщини в кризі під ногами Френка збільшились.
— Хутко! — сказав він Хейзел. — Потрібно віднести Алкіонея хоча б на десять миль на північ!
Він вліз на велетневі груди — й Аріон понісся по кризі, тягнучи за собою Алкіонея, наче найпотворніші у світі санчата.
* * *
Подорож була недовгою.
Аріон біг по льодовику, наче по автомагістралі, зі свистом перестрибуючи розколини та ковзаючи по таких схилах, що могли б змусити будь-якого сноубордиста світитись від щастя.
Френкові не довелось часто бити Алкіонея по голові — вона і без того весь час підстрибувала й ударялась об кригу. Поки вони мчали уперед, напівпритомний Золотавчик бурмотів мотив, дуже схожий на різдвяну пісеньку.
Френк і сам зараз мало що тямив. Він щойно перетворився на орла, а потім на ведмедя. Френк досі відчував, як текуча енергія пронизує все тіло, наче воно перебуває у наполовину твердому, а наполовину рідкому стані.
Окрім цього вони з Хейзел щойно звільнили Смерть і обидва вціліли. А Персі... Френк придушив страх. Персі обрушив частину льодовика, щоб урятувати їх.
«Син Нептуна там з криги впаде і як колода втоне».
Ні. Він нізащо не повірить, що Персі загинув. Вони подолали весь цей шлях не для того, щоб утратити друга. Френк обов’язково знайде Персі... Але зараз треба покінчити з Алкіонеєм.
Він змалював в уяві, мапу, яку вивчав у потязі до Анкориджа. Приблизно він знав, куди їм треба, але на льодовику не було жодних вивісок чи дорожніх знаків. Залишалось тільки сподіватись на долю.
Нарешті Аріон пронісся між двома горами і опинився у скелястій крижаній долині, що скидалась на величезну миску із замороженим молоком і шоколадними кульками. Золота шкіра велетня зблідла, стала кольору латуні. Френк відчув слабку вібрацію в тілі, наче до його грудей притиснули камертон. Він зрозумів, що в’їхав на дружню територію — на рідну землю.
— Тут! — крикнув Френк.
Аріон вильнув убік. Хейзел розрубила мотузку, й Алкіоней за інерцією поковзав уперед. Френк зістрибнув з нього саме перед тим, як велетень грюкнувся об валун.
Алкіоней миттю звівся на ноги.
— Що? Де? Хто?
Його ніс був вигнутий убік. Рани зцілились, але золота шкіра втратила старий лиск. Він подивився навколо себе у пошуках залізного жезла, що залишився на льодовику Хаббард. А потім облишив пошуки й ударом кулака розтрощив найближчий валун.
— Як ти смієш кататися на мені, наче на санчатах? — Він напружився і принюхався до повітря. — Цей запах... померлі душі. Танатос вільний, га? Ба! Хоча це не має значення. Гея досі контролює Браму Смерті. Ну, то навіщо ти привіз мене сюди, сину Марса?
— Щоб убити, — відповів Френк. — Ще запитання?
Велетневі очі звузились.
