Він зробив крок до Персі. Тієї самої миті з іншого кінця табору пролунав крик Хейзел. Аріон болісно заіржав — велетень зробив влучний удар. Жезл відкинув коня — вершниця пролетіла над кригою і з тріском вдарилась об мури.
— Хейзел! — Френк метнувся очима до Персі, шкодуючи що у нього більше немає списа. Якби ж можна було викликати Сірка... сам він не може перебувати у двох місцях водночас.
— Допоможи їй! — крикнув Персі, високо здіймаючи золотого орла. — Я подбаю про цих хлопців!
Не подбає. Френк розумів це. Життя сина Посейдона було на волосині від смерті, і все ж він кинувся на допомогу Хейзел.
Вона лежала наполовину зарита в уламках снігових блоків. Аріон стояв над нею і намагався захистити, стаючи дибки і хвицаючи копитами велетня.
— Привіт, маленький поні. Хочеш погратись? — Велетень розсміявся.
Алкіоней здійняв свій скрижанілий жезл.
Френк був занадто далеко, щоб допомогти... але уявив, як мчить на допомогу, як його ноги підносяться над землею.
«Ти здатен бути будь-ким».
Він пригадав білоголових орлів, яких бачив під час подорожі потягом. Тіло почало зменшуватись і легшати. Руки витягнулися в крила, а зір став у тисячі разів гострішим. Він різко здійнявся в небо, а потім ринув на велетня, розкривши гострі, наче леза, кігті. Френк полоснув велетня по очах.
Алкіоней болісно заревів та, хитаючись, позадкував. Френк тим часом приземлився поруч із Хейзел і повернувся до свого звичайного вигляду.
— Френку... — Вона приголомшено втупила в нього очі. З її голови сповзла шапка зі снігу. — Що щойно... як ти?..
— Дурень! — заволав Алкіоней. Його обличчя було в порізах, з очей замість крові текла чорна нафта, але рани вже затягуватись. — Я безсмертний на рідній землі, Френку Чжане! А завдяки твоїй подрузі Хейзел, мій новий дім — це Аляска. Ти не можеш вбити мене тут!
— Ще побачимо, — промовив Френк. Сили пронизали його руки і ноги. — Хейзел, залізай на коня.
Велетень кинувся в напад, а Френк — йому назустріч. Він пригадав ведмедицю, з якою стикнувся віч-на-віч у дитинстві. З кожним кроком тіло ставало важчим, міцнішим, обростало м’язами. Він обрушився на велетня з потужністю дорослого гризлі — тисяча фунтів чистої сили. Хоча порівняно з Алкіонеєм Френк усе одно був маленьким, інерція від удару була такою, що велетня віджбурнуло у скрижанілу вежу. Споруда з гуркотом обвалилась на нього.
Френк стрибнув на голову Алкіонея. Змах його пазурів дорівнював удару боксера важкої ваги з бензопилами замість рук. Френк несамовито трощив велетневе обличчя, поки його металеві риси не почали вигинатись.
— Аррррг, — пробурмотів у заціпенінні велетень.
Френк повернувся до свого звичайного вигляду. Його рюкзак досі висів на спині. Він схопив мотузки, які придбав у Сьюарді, швидко зробив вузол і затягнув його навколо лускатої драконячої ноги велетня.
— Хейзел, тримай! — він кинув їй інший кінець мотузки. — Я дещо придумав, але ми...
— Уб’ю... тебе...— пробурмотів Алкіоней.
Френк побіг до голови велетня, схопив найважчий предмет, що трапився попідруч, — легіонерський щит, — і рубанув ним по носу Алкіонея.
— Apг, — промовив велетень.
Френк знову озирнувся до Хейзел.
— Як далеко Аріон зможе протягнути цього хлопця?
Хейзел витріщилась на нього.
— Ти... ти був птахом. А потім ведмедем. І...
— Потім поясню. Нам треба якомога швидше витягти його в глиб материку.
— Але Персі?..
Френк лайнувся. Як він міг забути?
Крізь руїни табору він побачив друга на краю обриву. Вихор зник. Персі тримав Анаклузмос в одній руці й золотого орла легіону в іншій. Ціла армія тіней повільно просувалась уперед зі зброєю напоготові.
— Персі! — крикнув Френк.
Персі подивився в їхній бік, побачив велетня і наче зрозумів, що відбувається. Він викрикнув щось, але слова віднесло вітром. Напевно, «Уперед!»
Тоді він встромив Анаклузмос в кригу під своїми ногами. Весь льодовик затремтів. Привиди попадали навколішки. Позаду Персі із затоки здійнялась величезна хвиля — сірий водяний вал, вищий навіть за льодовик. З маленьких і великих розколин у кризі вистрілила вода. Хвиля вдарила — і задня частина табору обрушилась. Цілий гребінь відколовся від льодовика і звергнувся в безодню — забравши із собою будівлі, привидів і Персі Джексона.
Френк був настільки ошелешеним, що Хейзел довелось прокричати його ім'я разів десять, перш ніж він зрозумів, що Алкіоней знову підводиться.
Він заляскав велетня щитом по носі, поки той не захропів. Тим часом льодовик продовжував обвалюватися — прірва була дедалі ближче.
Танатос підлетів до них на своїх чорних крилах з безтурботним обличчям.
— О, так, — із задоволенням промовив він. — От і душі. Тонуть, тонуть. Вам краще поквапитись, друзі, або теж втонете.
— Але Персі... — Френк ледве вимовив ім’я друга. — Він?
— Рано говорити. А щодо цього... — Танатос з неприязню поглянув на Алкіонея. — Його не вбити тут. Ви знаєте, що робити?
Френк оціпеніло кивнув.
— Гадаю, так.
— Ну що ж, приємно було мати з вами справу. Френк і Хейзел обмінялись стурбованими поглядами.
— Е... — Хейзел запнулась. — Тобто ви... ви не...
