— П’ята когорта! — крикнув він. — Я приніс зброю з імперського золота! Вона тут!
Таборяни оговтались від шоку і юрбою побігли до колісниці. Персі почав швидко роздавати зброю та обладунки.
— Вперед, вперед! — підганяв усіх Дакота, вищиряючись, наче божевільний, і потягуючи червоний «Кул-Ейд» з фляжки. — Нашим товаришам потрібна допомога!
Незабаром П’яту когорту спорядили новою зброєю, щитами і шоломами. Важко було сказати, що всі вони виглядали як добрані. Ба більше, кожний виглядав так, наче повернувся з розпродажу у царя Мідаса. І все ж вони раптом стали найсильнішою когортою в таборі.
— За орлом! — наказав Френк. — У бій!
Легіонери відповіли схвальним окликом. Персі з Місіс О’Лірі кинулись уперед, і вся когорта помчала за ними — сорок надзвичайно блискучих золотих воїнів, які жадали битви.
Вони обрушились на юрбу диких кентаврів, що нападала на Третю когорту. Коли таборяни Третьої побачили штандарт з орлом, то несамовито заволали і, наче з оновленими силами, продовжили бій.
Кентаври були приречені. Дві когорти здавили їх, наче лещата. Незабаром від чудовиськ не залишилось нічого, крім купок пилу та розмаїття копит та рогів. Персі сподівався, що Хірон йому це пробачить, хоч ці кентаври і не мали нічого спільного із запальними поні, яких він знав. Вони були якоїсь іншої породи. Їх треба було перемогти.
— Стрій! — крикнули центуріони. У легіонерів спрацювали військові навички, і дві когорти з’єднались в один стрій. Зімкнувши щити, вони помарширували на земленароджених.
— Пілуми! — крикнув Френк.
Сотні списів здійнялись над строєм. І за Френковою командою «Вогонь!» полетіли в повітря і смертоносним валом пронизали шестируких чудовиськ.
У підніжжя акведука Перша і Друга когорти намагались оточити Полібота, але зазнавали нищівної поразки. Залишки земленароджених безупинно обстрілювали їх камінням і брудом. Злакові духи карпої — ті страхітливі зубаті купідончики, — носячись між високої трави, навмання хапали таборян і витягали зі строю. Сам велетень скидав з волосся василісків. Щоразу, коли один такий падав на землю, римляни у паніці кидались навтіки. Судячи з роз’їдених щитів та плюмажів, що димились на шоломах, вони вже дізнались і про отруту, і про вогонь василісків.
Рейна кружляла над велетнем і кидалась на нього зі списом щоразу, коли той звертав увагу на військо під своїми ногами. Її пурпуровий плащ тріпотів на вітру. Золоті обладунки сяяли. Полібот розмахував тризубцем та сіткою, але Скіпіо майже не поступався у спритності Аріону.
А потім Рейна помітила П’яту когорту, яка з орлом марширувала на допомогу. Вона була такою ошелешеною, що велетень ледве не збив її на землю, — на щастя, Скіпіо встиг ухилитись. Рейна зустрілась очима з Персі й усміхнулася до нього.
— Римляни! — Її голос залунав над полем битви. — Збирайся під орлом!
Напівбоги і чудовиська, усі як один, повернулись і витріщили очі на Персі, який мчав уперед на пекельному псі.
— Що? — заревів Полібот. — Що таке?
Персі відчув, як струмінь сили ринув крізь жезл штандарта у його тіло. Він здійняв орла і крикнув:
— Дванадцятий легіон Фулміната!
Грім струсив долину. Орел випустив сліпучий спалах світла. Тисячі блискавок-щупальців вирвались із золотих крил. Вони простягнулись перед Персі, наче гілля величезного смертоносного дерева, і почали пронизувати чудовиськ, перестрибуючи з одного на іншого, але оминаючи римські війська.
Коли блискавка згасла, Перша і Друга когорти опинились перед одним здивованим велетнем і кількома сотнями купок попелу. Центральна частина ворожого війська канула в небуття.
Вираз обличчя Октавіана був безцінним. Центуріон витріщився на Персі з потрясінням, а потім обуренням. Та коли його власна когорта здійняла радісні крики, йому не залишалось нічого, окрім як приєднатись до них: «Слава Риму! Слава Риму!»
Полібот стурбовано позадкував, але Персі розумів, що битва не завершена.
Четверту когорту досі оточували циклопи. Навіть Ганнібал уже ледве відбивався від чудовиськ. Чорна кевларова броня порвалась, і від напису залишилося тільки «он».
Ветеранів і ларів на східному фланзі відтискали до міста. Циклопська штурмова вежа продовжувала шпурляти вибухові зелені кулі на вулиці Рима. Горгони здихались велетенських орлів і тепер вільно літали над вцілілими кентаврами та земленародженими, закликаючи тих тримати стрій.
— Не здавати позицій! — волала Стено. — У мене є безкоштовні зразки!
Полібот заревів. Дюжина свіжих василісків випали з його волосся і забарвили траву в отруйно-жовтий колір.
— Гадаєш, це щось змінює, Персі Джексоне? Мене не знищити! Підходь, сину Нептуна. Я розтрощу тебе!
Персі спішився і простягнув штандарт Дакоті.
— Ти старший центуріон когорти. Подбай про нього.
Дакота закліпав очима, а потім гордо випрямився. Він облишив свій «Кул-Ейд» і взяв орла.
— Я носитиму його з честю.
— Френку, Хейзел, Тайсоне, — промовив Персі, — допоможіть Четвертій. Мені треба вбити велетня.
