Він здійняв Анаклузмос, але перш ніж устиг ступити крок, над північними пагорбами залунали сурми. Ще одна армія з’явилась на гребні — сотні воїнів у чорно-сірій камуфляжній уніформі, озброєні списами та щитами. Поміж їхніх рядів їхали бойові автонавантажувачі — їхні загострені вили відблискували у вечірній заграві, а у заряджених арбалетах палали стріли.
— Амазонки, — промовив Френк. — Чудово.
Полібот розсміявся.
— Бачиш? Наше підкріплення прибуло! Сьогодні Рим паде!
Амазонки опустили списи й ринули вниз по схилу. Автонавантажувачі понеслись у бій. Велетнева армія радісно галасувала, поки амазонки не змінили напрямок і рушили прямо на неторканий східний фланг чудовиськ.
— Уперед, амазонки! — На найбільшому автонавантажувачі стояла дівчина, схожа на Рейну, тільки старша, у чорній бойовій броні з блискучим золотим поясом.
— Цариця Гілла! — промовила Хейзел. — Вона вижила!
Амазонська цариця закричала:
— На допомогу моїй сестрі! Знищити чудовиськ!
— Знищити! — бойовий клич її воїнів прокотився долиною.
Рейна підлетіла на пегасі до Персі. Її очі світились. А на обличчі було написано: «Просто зараз задушила би тебе в обіймах».
— Римляни! У наступ! — крикнула вона.
Битва перетворилась на цілковитий хаос. Амазонки і римляни насувались на ворога, наче сама Брама Смерті.
Але у Персі була своя ціль. Він вказав пальцем на велетня.
— Ти. І я. До кінця.
* * *
Вони зустрілись біля акведука, який дивним чином поки що безпечно переживав битву. Полібот це виправив. Він змахнув тризубцем і розбив найближчу цегляну арку, вивільнивши водоспад.
— Ну що ж, валяй, сину Нептуна! — з насмішкою промовив Полібот. — Покажи свою силу! Вода кориться твоїй волі? Зцілює тебе? Але я народжений протистояти Нептунові.
Велетень простяг руку під воду. Пройшовши крізь пальці, потік став темно-зеленим. Полібот кинув воду в Персі, який інстинктивно відкинув її силою думки. Рідина хлюпнулась на землю перед ним. З огидним шипінням трава на ній зів’яла і задимилась.
— Мій дотик перетворює воду на отруту, — промовив Полібот. — Нумо подивимось, що вона зробить із твоєю кров’ю!
Він жбурнув сітку на Персі, але той відкотився геть і спрямував водоспад велетню в обличчя. Поки Полібот нічого не бачив, Персі напав. Він встромив Анаклузмос у велетнів живіт, а потім висмикнув його і відстрибнув геть, залишивши чудовисько ревіти від болю.
Такий удар розкришив би будь-якого меншого чудовиська на пил, але Полібот тільки похитнувся і поглянув на золотий іхор, що тік з його рани. Поріз уже починав затягуватись.
— Гарна спроба, напівбоже, — проричав він...— Але я все одно тебе розтрощу.
— Спочатку спіймай.
Персі повернувся і помчав до міста.
— Що? — з недовірою закричав велетень. — Ти тікаєш, боягузе? Стій на місці й помри!
Персі не мав наміру робити щось із-поміж запропонованого. Він розумів, що не може вбити Полібота самотужки. Але у нього був план.
Він минув Місіс. О’Лірі, у роті якої звивалась горгона. Собака із. цікавістю поглянув на нього.
— Усе гаразд! — прокричав Персі й побіг далі. Велетень слідував за ним і кричав щось про «криваву розправу».
Персі перестрибнув скорпіона, що палав, і ледь встигнув ухилитися від циклопа, якого жбурнув Ганнібал. Краєм ока він побачив Тайсона, який забивав у землю земленародженого, наче цвях у дошку. Елла пурхала навколо нього, ухиляючись від снарядів та вигукуючи поради:
— Пах. Пах у земленароджених вразливий.
БАЦ!
— Чудово. Так. Тайсон знайшов його пах.
— Персі потрібна допомога? — вигукнув Тайсон.
— Ні, все добре!
— Помри! — заволав Полібот, швидко наближаючись. Персі не припиняв бігти.
Удалечині Хейзел з Аріоном галопом скакали по полю битви, рубаючи кентаврів і карпоїв. Один зі злакових духів заволав: «Пшениця! Я дам тобі пшениці!», але Аріон копитами перетворив його на купу сухого сніданку. Цариця Гілла і Рейна об’єднали війська та носились разом: одна — на своєму автонавантажувачі, друга — на пегасі, розкидаючи тіньових воїнів. Френк перетворився на слона і розчавлював циклопів, а Дакота високо здіймав золотого орла, пронизуючи блискавкою кожне чудовисько, яке наважувалось кинути виклик П’ятій когорті.
Усе це було чудово, але Персі потребував іншої допомоги. Допомоги бога.
Він озирнувся і побачив, що велетень майже його наздогнав. Щоб виграти собі трохи часу, Персі присів за однією з колон акведука. Велетень змахнув тризубцем. Коли колона тріснула, Персі змусив вивільнену воду скерувати обвал, і скинув тонни цегли на велетневу голову.
Персі помчався до кордонів міста.
— Терміне! — заволав він.
Найближча статуя бога була за шість футів попереду. Кам’яні очі розплющилися, щойно Персі опинився поряд.
— Неприпустимо! — поскаржився Термін. — Будівлі горять! Загарбники! Вижени їх геть, Персі Джексоне!
— Я намагаюсь, — промовив він. — Але у мене тут велетень, Полібот.
— Так, я знаю! Стривай... одну мить. — Термін із зосередженим виглядом заплющив очі. Зелене палаюче ядро пронеслось над їхніми головами і раптом розчинилось у повітрі.
— Я не можу зупиняти всі снаряди, — поскаржився Термін. — Хіба так важко бути вихованим і нападати повільніше? Я тут єдиний бог.
