Цього ранку між ними відчувалась більша розкутість. Не було тієї натягнутості й незручності, як раніше. Можливо, вони вже почали зустрічатись? Персі сподівався на це, але вирішив, що краще не запитувати.
— Хейзел, а щодо тебе? — поцікавився Персі. — Є якість звістки від Плутона?
Вона опустила очі. Під її ногами вискочило кілька діамантів.
— Ні, — зізналась вона. — Думаю, у якомусь сенсі він поговорив зі мною через Танатоса. Мого імені не було в списку душ-втікачів. А мало б бути.
— Гадаєш, він зробив для тебе виняток з правил?
Хейзел знизала плечима.
— Плутон не може прийти до мене чи навіть поговорити. Таким чином він визнав би, що знає про мою втечу. Йому довелось би дотримати законів смерті та послати Танатоса повернути мене у Підземне царство. Гадаю, тато вирішив заплющити на це очі. Гадаю... гадаю, він хоче, щоб я знайшла Ніко.
Персі глянув на ранкову зорю з надією побачити, як сходить з неба воєнний корабель. Але поки що нічого не було видно.
— Ми знайдемо твого брата, — пообіцяв Персі. — Коли корабель прибуде, ми одразу відпливемо до Рима.
Хейзел і Френк обмінялись стурбованими поглядами, наче вже обговорювали це.
— Персі... — промовив Френк. — Якщо ти хочеш, щоб ми пішли з тобою, — ми готові; Але ти впевнений? Тобто... ми знаємо, що в тебе є багато друзів в іншому таборі. І ти можеш узяти будь-кого тут. Якщо ми не належимо до сімох...
— Ви що жартуєте? Гадаєте, я залишу свою команду? Після того як ми пережили чай з пшеничними паростками Вовночки і ховалися від людожерів під сідницями велетня в Алясці? Ви знущаєтесь з мене!
Напруження між ними зникло. Усі троє розсміялись, можливо, навіть занадто голосно, але приємно було бути живими, грітись під сонячними променями і не хвилюватись через появу лиховісних облич у тінях пагорбів. Принаймні хоча б на мить.
Хейзел глибоко вдихнула.
— Пророцтво Елли... про дитя мудрості, і знак Афіни, який пропалить Рим... ти знаєш про що йдеться?
Персі пригадав сон. Юнона застерегла його, що в Аннабет попереду важке завдання і що та стане причиною його бід. Він не вірив у це, але... це його тривожило.
— Не зовсім, — зізнався він. — Гадаю, це не повне пророцтво. Можливо, Елла пригадає решту.
Френк сунув книгу в кишеню.
— Треба взяти її із собою... ну, для її ж безпеки. Якщо Октавіан дізнається, що Елла запам’ятала Сивілині книги...
Персі здригнувся. Октавіан використовував пророцтва, як спосіб зберегти владу над табором. І тепер, коли Персі забрав його можливість стати претором, Октавіан шукатиме інші шляхи чинити вплив. Якщо він отримає Еллу...
— Ти маєш рацію, — промовив Персі. — Ми повинні захистити її. От тільки не певен, що ми зможемо переконати Еллу...
— Персі! — Тайсон мчав до нього через форум. Елла пурхала позаду із сувоєм у кігтях. Коли вони дістались фонтана, Елла опустила сувій Персі на коліна.
— Кур’єрська доставка, — промовила вона. — Від аури. Вітряного духа. Так, Елла отримала кур’єрську доставку.
— Доброго ранку, братики! — У волоссях Тайсона було сіно, а на зубах горіхове масло. — Сувій від Лео. Він смішний і маленький.
Сувій був нічим не примітний, але коли Персі розгорнув його на своїх колінах, на пергаменті замерехтів відеозапис. До них широко всміхався хлопчина у грецьких обладунках. Він мав пустотливе обличчя, хвилясте чорне волосся і навіжені очі, наче щойно проковтнув кілька чашок кави. Хлопчина сидів у темній кімнаті з дерев’яними стінами, що нагадувала трюм. На стелі туди-сюди коливались олійні лампи.
Хейзел скрикнула.
— Що? — запитав Френк. — Що не так?
Не одразу, але Персі збагнув, що вже бачив цього хлопчину — і не тільки уві сні. Він бачив його на якійсь старій світлині.
— Привіт! — промовив хлопець у відео. — Вітання від твоїх друзів з Табору Напівкровок і все таке. Це Лео. Я...
Він подивився кудись убік і крикнув:
— Яке в мене звання? Я типу адмірал, капітан чи...
— Юнга-ремонтник, — крикнув у відповідь дівочий голос.
— Дуже смішно, Пайпер, — буркнув Лео. Він повернувся до пергаментного екрану. — Так от, я... хм... верховний головнокомандувач «Арго II». Ух, а мені це до вподоби! Хай там як, ми будемо у вас десь о... десь за годину на цьому приголомшливому воєнному кораблі. Будемо вдячні, якщо ви не, ну... не зіб’єте нас у повітрі. Ну от і все! Передай це, будь ласка, римлянам. Незабаром побачимось. З напівбожими побажаннями, чи як там пишуть. Словом, бувай.
Пергамент опустів.
— Це неможливо, — промовила Хейзел.
— Що? — поцікавився Френк. — Ти знаєш цього хлопця?
Хейзел наче привида побачила. Персі розумів причину. Він згадав світлину із занедбаного будинку Хейзел у Сьюарді. Хлопчина на кораблі виглядав точнісінько як друг Хейзел з минулого.
— Це Семі Вальдес, — промовила вона. — Але як... як...
Персі хотів сказати «збіг», але не міг змусити себе в це повірити. Останні кілька років він жив у шаленому світі пророцтв, чаклунства, чудовиськ, долі, але ніколи ще не стикався зі збігами.
Їх перервали звуки сурми удалечині. Сенатори на чолі з Рейною повільною ходою з’явились на форумі.
— Чому ми повинні довіряти грекам? — говорив Октавіан.
