Персі не дуже розумів, про що йдеться. Від усієї цієї дурні з помиранням і повертанням з Тартару в нього голова пішла обертом. Авжеж, до цього ще були причетні ручка, що перетворюється на меч, чудовиська, які приховують себе за допомогою якогось Туману, і те, що Персі був сином якогось укритого черепашками бога, якому понад п’ять тисяч років, Але в усе це він дійсно вірив. Хоч його пам’ять і стерли, Персі знав, що він напівбог, так само як знав своє ім’я. З першої своєї розмови з вовчицею Лупою він усвідомив, що цей скажений світ богів і чудовиськ — його дійсність. Задоволення ще те.
— Може, погодимося на нічию? — поцікавився він. — Я не можу вбити вас. Ви не можете вбити мене. Якщо ви сестри Медузи — тієї Медузи, що перетворювала людей на каміння, — хіба мені вже не. час скам’яніти?
— Ці герої! — з огидою промовила Евріела. — Завжди вони про це згадують, точнісінько як наша матуся! «Чому ви не можете перетворювати людей на каміння? Ваша сестра от може перетворювати людей на каміння». Ну, вибач, що не виправдали твоїх сподівань, хлопче! Тільки у Медузи було таке прокляття. Це вона була найстрахітливішою в родині! їй дісталася вся вдача!
— Мама казала, що я найстрахітливіша, — Стено здавалась ображеною.
— Замовкни! — гаркнула Евріела. — А щодо тебе, Персі Джексоне, ти справді маєш Ахіллесову мітку. Тому тебе дещо важче вбити. Але не переймайся. Ми якось упораємось.
— Чию мітку?
— Ахіллесову, — бадьоро промовила Стено. — Ох, такий був красунчик! Бач, його маленького занурили в річку Стікс, через що він був майже повністю невразливим, окрім крихітного містечка на щиколотці. Те саме трапилось із тобою, любчику! Хтось напевно кинув тебе в Стікс, і твоя шкіра тепер наче залізо. Але не переймайся! У вас, героїв, завжди є слабке місце. Нам тільки потрібно його знайти, а потім ми тебе вб’ємо. Хіба це не чудово? Скуштуй ковбаску!
Персі намагався думати. Він не пам’ятав жодних занурень у Стікс. А хоча, Персі взагалі мало що пам’ятав. Шкіра начебто залізною не була, однак це пояснювало, як він стільки протримався проти горгон.
Може, і стрибати з гори... безпечно? Ризикувати не хотілося — принаймні без чогось, що могло уповільнити падіння: санчат або...
Він подивився на велетенську сріблясту тацю Стено.
Хм...
— Передумав? — запитала Стено. — Дуже розумно, любчику! Я додала до них трохи горгонської крові, щоб твоя смерть була швидкою та безболісною.
У Персі стиснуло горлянку.
— Ти додала свою кров у сирні ковбаски?
— Зовсім трошки. — Стено усміхнулася. — Крихітний поріз на руці. Але це так мило, що ти переймаєшся. Бач, кров з нашого правого боку здатна зцілити від будь-чого, але кров з лівого боку — смертельна...
— Дубоголова! — заверещала Евріела, — Нащо ти йому це розповіла?! Хто їстиме ковбаски, якщо ти сказала, що вони отруєні?!
Стено була приголомшена.
— Не їстиме?. Але ж я сказала, що це буде швидко та безболісно.
— Грець із ним! — Нігті Евріели витягнулись у пазурі. — Уб’ємо його в менш приємний спосіб — нападай, поки не знайдеш слабке місце. Коли ми переможемо Персі Джексона, то станемо відомішими за Медузу! Покровителька чудово нас винагородить!
Персі стиснув меча. Потрібно розрахувати кожен рух: на кілька секунд відволікти горгон, схопити лівою рукою тацю...
«Відволікай їх балачками», — подумав він.
— Перш ніж ви поріжете мене на шматочки, — промовив Персі, — хто ця покровителька, про яку ти згадала?
Евріела презирливо усміхнулася.
— Богиня Гея, хто ж іще! Та, що повернула нас із забуття! Ти не доживеш до зустрічі з нею, але твої друзі незабаром відчують її лють. Уже зараз її військо прямує на південь. На Святі Фортуни вона пробудиться, і всі напівбоги кануть у небуття як... як...
— Як високі ціни у «Барген-Марті»! — підказала Стено.
— Та стули пельку! — Евріела обернулася до сестри.
Персі довго не барився. Він схопив тацю Стено, здійнявши отруєні ковбаски в повітря, і вдарив Евріелу, розрубавши її навпіл. Потім підняв тацю перед очима Стено. Вона побачила своє засалене відображення.
— Медуза! — заволала Стено.
Її сестра Евріела, яка щойно розсипалась на пил, уже починала відроджуватися і зараз нагадувала підталу снігову бабу.
— Стено, бісова дурепо! — забулькала вона. Її наполовину відновлене обличчя вже здіймалось з купки праху. — Це твоє власне віддзеркалення! Хапай його!
Персі вдарив металевою тацею по голові Стено — і та знепритомніла.
Він поклав тацю собі під сідниці, подумки помолився тому римському богові, який міг відповідати за всілякі дурнуваті санчата, і зістрибнув з пагорба.
У з’їжджанні по схилу на. таці зі швидкістю п’ятдесят миль на годину є один незначний недолік — коли розумієш, що це невдала вигадка, уже запізно.
