Персі озирнувся, і тієї самої миті у чоло горгони влучила стріла. Евріела впала на шосе... У неї врізалася вантажівка і віднесла її на сто ярдів, але горгона перелізла через кабіну, витягла з голови стрілу і знову здійнялась у повітря.
Персі добіг до дверей.
— Дякую, — сказав він вартовим. — Чудовий постріл.
— Це мало б її вбити! — запротестував лучник.
— Ласкаво прошу до мого світу, — буркнув Персі.
— Френку, — промовила дівчина. — Відведи їх усередину, швидко! Це горгони.
— Горгони? — лучник пискнув. Важко сказати про нього щось напевне через шолом, однак він здавався таким собі дебелим борцем років чотирнадцяти, може, п’ятнадцяти. — Двері їх утримають?
Джун на руках у Персі хихикнула.
— Ні, не втримають. Уперед, Персі Джексоне! Крізь тунель, до ріки!
— Персі Джексон? — Вартова мала темну шкіру, а з-під її шолома стирчало кучеряве волосся. Вона здавалася молодшою за Френка — років тринадцяти. Піхви меча діставали їй майже до щиколотки. Проте, головною здавалася тут саме вона.
— Гаразд, ти вочевидь напівбог. Але хто?.. — дівчина глянула на Джун. — Немає значення. Просто йдіть усередину. Я їх затримаю.
— Хейзел, — сказав хлопець. — Не дури.
— Ідіть! — наполягла вона.
Френк лайнувся іноземною мовою — латиною чи що? — і відчинив двері.
— Ходімо!
Персі пішов за ним, хитаючись під вагою старої жіночки, яка, без сумнівів, ставала важчою. Він не знав, як та дівчинка Хейзел затримає горгон, але був занадто втомлений, щоб сперечатися.
Тунель проходив крізь скелю і був заввишки та завширшки зі шкільний коридор. Спочатку він нагадував ремонтний тунель: електричні кабелі, застережні знаки, коробки із запобіжниками на стінах, лампи в клітках на стелі. Проте далі, цементна підлога поступилася місцем мозаїчній. Лампи змінились на смолоскипи, що горіли, але диму від них не було. За сто ярдів попереду Персі побачив квадрат денного світла.
Стара жіночка вже була важча за купу мішків з піском. Руки Персі тремтіли від напруження. Джун наспівувала під ніс якусь пісеньку латиною, щось схоже на колискову, і це тільки заважало Персі зосередитися.
Позаду в тунелі відбилися луною голоси горгон. Крикнула Хейзел. Персі хотів було кинути Джун і поспішити дівчинці на допомогу, але тут увесь тунель затрясся і каміння з гуркотом попадало на землю. Пронісся пронизливий виск, схожий на той, який видали горгони, коли Персі скинув на них ящик із шарами для боулінгу в Напі. Він озирнувся. На західному кінці тунелю здійнявся пил.
— Може, нам перевірити, як Хейзел? — запитав Персі.
— З нею все гаразд... сподіваюсь, — відповів Френк. — Вона добре орієнтується під землею. Просто рухайся далі! Ми вже майже там.
— Майже де?
— Усі дороги ведуть туди, дитино! — Джун хихикнула. — Хто-хто, а ти мусив би це знати.
— До виправної школи?
— До Рима, дитино. До Рима.
Персі не певен був, що добре її розчув. Авжеж, він утратив пам’ять. І мало в чому був упевнений, відтоді, коли прокинувся у «Будинку Вовка». Однак він. майже не сумнівався, що Рим не в Каліфорнії.
Хлопці продовжували бігти. Світло в кінці тунелю ставало яскравішим, і зрештою вони опинилися назовні.
Персі завмер на місці. Під його ногами на декілька миль розкинулася чашоподібна долина. Низенькі пагорби, золотисті поля та ліси вкривали її дно. Невелика срібляста річка починалась від озера у центрі й обвивала всю площу, чим нагадувала велику літеру G.
Така місцевість могла знаходитися будь-де в Каліфорнії — велетенські дуби й евкаліпти, золотисті пагорби й ясне небо. Величезна гора (як там її, Діабло?) здіймалась у далечині, точнісінько там, де і мусила бути.
І все ж Персі здавалось, що він потрапив у якийсь загадковий світ. У центрі долини, біля озера, влаштувалося невеличке містечко з білими мармуровими будинками під червоними черепичними дахами. У деяких були куполи та галереї з колонами, наче в історичних пам’яток. Інші своїми золотистими дверима й величезними садами нагадували палаци. Персі побачив майдан з декоративними колонами, фонтанами і статуями. Поряд з витягнутою овальною ареною, схожою на іподром, блищав на сонці п’ятиповерховий римський Колізей.
На протилежному березі озера, на схилі іншого пагорба, стояли урозсип ще більш вражаючі споруди. «Храми», — подумав Персі. Декілька кам’яних мостів перетинали річку на її звивистому шляху повз долину, а на півночі, від пагорбів до самого міста, тягнулась низка цегляних арок. «Нагадує підняту на естакаду залізницю», — подумав Персі. А потім збагнув, що це акведук.
