— Часу обмаль, дитино. Ти мусиш зробити вибір. — Хто ви така? — запитав Персі, хоч і не певен був, що хоче це знати. Найменше зараз він прагнув, щоб ще одна на вид звичайна смертна виявилася чудовиськом.
— О, клич мене Джун[6]. — Очі старої жінки блиснули, наче вона щойно дуже дотепно пожартувала. — Зараз червень, еге ж? Вони назвали місяць на мою честь!
— Гаразд... Слухайте, мені час. Зараз прийдуть дві горгони. Я не хочу, щоб вони вас скривдили.
Джун склала долоні біля серця.
— Яка гарна дитина! Але це залежить від твого вибору!
— Мого вибору...— Персі стурбовано глянув на пагорб. Горгони скинули свої зелені жилети. За їхніми спинами виросли крила — маленькі кажанові крила, що блищали наче латунь.
З яких пір у них крила? Можливо, вони тільки для краси? Можливо, замалі, аби підняти горгон у небо?
Тоді дві сестри зістрибнули з будинку й кинулися на Персі.
Чудово. Просто чудово.
— Так, вибір, — промовила Джун так, наче нікуди не квапилась. — Ти можеш залишити мене тут на милість горгон і вирушити до океану. Ти дістанешся туди безпечно, запевняю. Горгони охоче нападуть на мене, а ти тим часом утечеш. У морі тебе не. потурбує жодне чудовисько. Ти зможеш почати нове життя, дожити до глибокої старості та уникнути безлічі страждань, що чекають на тебе.
— Або? — Персі не сумнівався, що йому не сподобається другий варіант.
— Або можеш зробити добру справу для старої жінки. Віднести мене до табору.
— Віднести вас? — Персі сподівався, що вона жартує.
Тоді Джун підтягнула спідницю й показала йому розпухлі пурпурові ступні.
— Я не можу дійти самотужки. Віднеси мене до табору — через шосе, тунель і ріку.
Персі не знав, про яку ріку вона говорить, але справа не здавалася легкою. Та і Джун також.
Горгони вже перебували за п’ятдесят ярдів — неквапливо планерували до нього, наче були певними, що полювання майже завершилося.
Персі подивився на стару жінку.
— Отже, я маю віднести вас до цього табору, тому що?
— Тому що в тебе добре серце! А якщо не віднесеш, боги помруть, знайомий нам світ загине, і кожну людину з твого старого Життя вб’ють. Певна річ, ти їх не пам’ятатимеш, тож, гадаю, це не має значення. Ти опинишся у безпеці на морському дні...
Персі глитнув. Горгони з пронизливим сміхом наближалися до здобичі.
— Якщо я піду до табору, — промовив він, — я поверну собі спогади?
— З часом. Але попереджаю, твої жертви будуть значними! Ти втратиш Ахіллесову мітку. На тебе чекають біль, страждання і втрати, яких ти не здатен навіть уявити. Але ти отримаєш шанс урятувати старих друзів і родину, повернути старе життя.
Горгони кружляли просто над ними. Певно, розглядали стару жінку, намагаючись з’ясувати, хто це така, перш ніж напасти.
— А що з тими вартовими біля дверей? — запитав Персі.
Джун посміхнулася.
— О, вони тебе впустять, любий. Ти можеш їм довіритися. То що скажеш? Допоможеш беззахисній старій?
Персі сумнівався, що Джун така вже й беззахисна. У гіршому випадку це пастка. У кращому — якесь випробування.
Він ненавидів випробування. Відтоді, коли він втратив пам'ять, усе його життя було суцільним бланком для письмового іспиту.
Я,________ з____________. Почуваюся як _____________, і якщо чудовиська мене спіймають, то я ____________.
Тоді Персі згадав про Аннабет — єдину частину старого життя, у якій він був упевнений. Він мусить її знайти.
— Я понесу вас. — Персі підхопив стару.
Вона була легшою, ніж здавалося. Персі намагався не зважати на неприємний запах з її рота і мозолисті руки, що обхопили його шию. Він перетнув першу автомобільну смугу. Якийсь водій засигналив. Ще один прокричав щось, але слова віднесло вітром. Більшість просто оминали їх з роздратованими виразами на обличчі, наче тут, у Берклі, їм ледве не щодня доводилося стикатись з брудними підлітками, які носять старих хіпі через автостраду.
Над Персі нависла тінь, і його весело окликнула Стено:
— Який розумник! Знайшов собі кишенькову богиню, га?
Богиню?
Джун задоволено хихикнула, а потім буркнула: «Гей!», коли їх ледве не збила машина.
Трохи подалі, з лівого боку, заверещала Евріела: — Хапай їх! Дві здобичі ліпші за одну!
Персі помчав через решту автомобільних смуг. Якимсь чином він дістався розділювальної смуги живим. Горгони мчали в його напрямку, пролітаючи над машинами і змушуючи ті рухатися з одного боку в інший. «Цікаво, що зараз бачать смертні крізь Туман, — подумав Персі. — Велетенських пеліканів? Дельтапланеристів, які відхилилися від курсу? Вовчиця Лупа говорила, що смертні душі здатні повірити в будь-що — тільки не в істину.
Персі кинувся до дверей у пагорбі. З кожним кроком Джун у його руках ставала дедалі важчою. Серце Персі калатало. Ребра боліли.
Один з вартових закричав. Хлопчина з луком натягнув тятиву.
— Стривай! — заволав Персі.
Але хлопчина цілив не в нього. Стріла пролетіла над головою Персі. І одна з горгон болісно завила. Інший вартовий зі списом напоготові несамовито підганяв Персі жестами.
П’ятдесят ярдів до дверей. Тридцять футів.
— Попався! — вискнула Евріела.
