— Військова медаль, — відповів Френк. Його змусили завчити напам’ять назви геть усіх нагород. — Велика честь. Нею нагороджують солдата, який першим проникне у ворожу фортецю. Якщо придивишся, то помітиш, що ніхто у П’ятій такої не має. Зазвичай, ми взагалі у фортецю не потрапляємо, тому що палаємо, чи тонемо, чи... — Він запнувся, і поглянув на Персі. — Водяні гармати!
— Що «водяні гармати»? — запитав Персі.
— Гармати на стінах. Вони витягують воду з акведука. Там ціла система насосів... Трясця, не знаю, як вони там працюють, але вони під високим тиском. Якщо ти зможеш ними керувати, як тоді рікою...
— Френку! — Хейзел аж засяяла. — Слушна думка!
Персі дещо розгубився.
— Я не знаю, як робив це біля ріки. Не певен, що можу керувати гарматами з такої відстані.
— Ми подбаємо про те, щоб ти дістався ближче. — Френк вказав на східну стіну фортеці, яку П’ята когорта не мала наміру штурмувати. — Там захист буде найслабшим. Хто серйозно сприйматиме трьох солдатів? Гадаю, ми зможемо тихенько наблизитися, перш ніж нас помітять.
— Наблизитися? Як? — запитав Персі.
Френк повернувся до Хейзел.
— Зможеш знову зробити, як тоді?
Вона стукнула його в груди.
— Ти обіцяв нікому не розповідати!
На Френка наче відро води вилили. Ця ідея атаки так його захопила...
Хейзел буркнула собі під ніс.
— Не зважай. Усе гаразд. Персі, він говорить про траншеї. Марсове поле пронизане тунелями. Деякі обвалені, деякі Занадто глибокі, але є багато таких, якими досі можна пройти. У мене непогано виходить їх знаходити і використовувати. Я навіть можу їх обвалити за потреби.
— Як обвалила на горгон, — промовив Персі, — щоб затримати їх.
Френк схвально кивнув.
— Я ж казав, що Плутон крутий. Він бог усього, що під землею. Хейзел здатна знаходити печери, тунелі, люки...
— І це було нашою таємницею, — буркнула вона.
Френк відчув, як червоніє його обличчя.
— Так, вибач. Але якщо ми зможемо дістатися ближче...
— І якщо зможемо зламати водяні гармати... — Персі Кивнув, наче думка починала йому, подобатись. — А що потім робитимемо?
Френк перевірив сагайдак. Він завжди запасався особливими стрілами. Йому ще не випадало нагоди ними скористатись, але, можливо, цей вечір був тим самим. Можливо, йому нарешті вдасться зробити щось достатньо помітне, аби привернути увагу Аполлона.
— Решту я беру на себе, — промовив він. — Ходімо.
Френк ще ніколи не почувався таким упевненим, і ця обставина його бентежила. Жоден з його задумів ще добре не завершувався. Він завжди примудрявся зламати, зруйнувати, спалити, роздавити або перекинути щось важливе. І все ж він знав, що цей план спрацює.
Хейзел легко знайшла для них тунель. Чесно кажучи, Френк підозрював, що вона їх не зовсім знаходить. Складалося таке враження, що тунелі утворюються самі, аби задовольнити потреби дівчини. Роками завалені проходи раптом розчищалися і змінювали напрямок так, щоб Хейзел потрапила, куди хотіла.
Вони просувались крізь темряву, освітлюючи шлях сяючим мечем Персі. Над ними лунали звуки битви: крики дітей, радісний рев слона Ганнібала, дзвін наконечників стріл і залп водяних гармат. Тунель затрясся. На них зі стелі посипалась земля.
Френк сунув руку під обладунки. Шматочок дерева неушкоджений досі лежав у кишені його куртки, хоча хороший постріл «скорпіона» легко міг його спопелити ...
«Поганий Френк, — посварив він себе. — «Спопелити» — це заборонене слово. Не думай про це».
— Вихід уже поряд, — повідомила Хейзел. — Ми опинимося за десять футів від східної стіни.
— Як ти це визначила? — поцікавився Персі.
— Не знаю. Але я впевнена.
— Ми не можемо пройти по тунелю просто у фортецю? — поцікавився Френк.
— Ні, — відповіла Хейзел.— Інженери про це подбали. Вони збудували стіни на старому фундаменті, який стоїть на скельних породах. І не запитуйте, звідки я це знаю. Просто знаю, і все.
Френк перечепився об щось і лайнувся. Персі підніс меч, щоб роздивитись, що там. Виявилось, що Френк спіткнувся об блискучу брилу.
Френк присів.
— Не чіпай! — випалила Хейзел.
Френкова рука зупинилась за декілька дюймів від брили, що нагадувала велетенський трюфель у сріблястій обгортці, розміром не менший за його кулак.
— Оце так здоровило, — промовив Френк. — Срібло?
— Платина. — Хейзел здавалась наляканою до смерті. — Вона зникне за мить. Будь ласка, на торкайся. Вона дуже небезпечна.
Френк не розумів, як металева брила може виявитися небезпечною, але не сумнівався в словах Хейзел. У них на очах платина занурилась у землю.
Він витріщився на Хейзел.
— Звідки ти знала?
У світлі Анаклузмоса дівчина нагадувала примару.
— Я поясню потім, — пообіцяла вона.
Вибух угорі знову струсив тунель, і вони поспішили далі.
