— Не робіть цього! — випалив він. — Ви можете...
— Що? — огризнулась Хейзел. — Зробити гірше?
Френк глибоко вдихнув.
— Міцно тримайте її. Раз, два, три!
Він витягнув пілум за передню частину. Ґвен навіть не поморщилась. Кров швидко зупинилась.
Хейзел нахилилась оглянути рану.
— Вона загоюється сама собою, — промовила дівчина. — Не знаю як, але...
— Я чудово почуваюсь, — поскаржилась Ґвен. — Чого всі такі стурбовані?
За допомогою Френка та Персі вона підвелась. Френк люто зиркнув на Октавіана, але центуріон відповів лише маскою люб’язного занепокоєння.
«Потім, — подумав Френк. — Розберуся з ним потім».
— Ґвен, — м’яко промовила Хейзел, — не знаю, як про це розповісти. Але ти була мертвою. Якимсь чином ти повернулась.
— Я... що? — вона оступилась і впала на Френка. Руки притиснулися до рваного отвору в броні. — Як... як?
— Слушне запитання. — Рейна повернулась до Ніко, який похмуро спостерігав за всім поодаль від натовпу. — Це якась сила Плутона?
Ніко похитав головою.
— Плутон нікого не відпускає з того світу.
Він глянув на Хейзел, наче попереджаючи, щоб та мовчала. Френк здивувався такій поведінці Ніко, але обмірковувати її не було часу.
Над полем прогримів грізний голос: «Смерть втрачає хватку. Це тільки початок».
Таборяни приготували зброю. Ганнібал збентежено проревів. Скіпіо здибився, ледве не скинувши Рейну.
— Я знаю цей голос, — промовив Персі. Він не здавався дуже радісним.
Посеред легіону здійнявся в небо стовп вогню. Жар обпалив Френкові вії. Намочений гарматами одяг таборян миттєво висохнув. З вогню почав виходити велетенський солдат, усі позадкували.
Френк мав небагато волосся, але і те, що було стало сторчма. Солдат був десять футів заввишки, одягнений у пустельну уніформу збройних сил Канади. Він випромінював упевненість у собі та силу. Коротке чорне волосся було підстрижене, як у Френка. Вкрите шрамами обличчя мало гострі й грубі риси. Очі, приховані за інфрачервоними окулярами, палали вогнем. На поясі висіли кобура, ніж і декілька гранат. У руках чоловік тримав збільшеного розміру гвинтівку М-16.
Найгіршим було те, що Френка потягнуло до нього. Коли всі позадкували, Френк ступив крок уперед. Він усвідомив, що солдат подумки наказує йому підійти.
Френкові відчайдушно хотілось утекти і сховатись, але тіло не слухалось. Він ступив ще три кроки. А потім став на коліно.
Решта таборян зробили те саме. Навіть Рейна спішилась.
— Похвально, — промовив солдат. — Схиляти коліна похвально. Давно я не бував у Таборі Юпітера.
Френк помітив, що один з таборян не схилив коліна. Персі Джексон, досі тримаючи меч у руці, свердлив поглядом солдата.
— Ти Apec, — промовив Персі. — Що тобі треба?
Двісті таборян і навіть слон, усі як один, роззявили рота. Френк хотів сказати щось у виправдання Персі, аби якось улестити бога, але на думку нічого не спадало. Він боявся, що бог війни зробить з його нового друга решето своєю величезною гвинтівкою.
Натомість бог оголив блискучо-білі зуби.
— Нахабства у тебе нівроку, напівбожку, — промовив він. — Apec — моя грецька форма. Але для цих послідовників, для дітей Риму, я —Марс, покровитель імперії, божественний батько Ромула та Рема.
— Ми зустрічалися, — сказав Персі. — Ми... ми билися...
Бог почухав своє підборіддя, наче намагався пригадати.
— Я багато з ким б’юсь. Але запевняю тебе — ти ніколи не бився зі мною, як з Марсом. Коли б бився, був би вже мертвий. А тепер схили коліно, як належить дитині Риму, поки в мене не скінчилось терпіння.
Навколо Марсових ніг затремтіла земля, охоплена полум’ям.
— Персі, — промовив Френк, — будь ласка.
Персі це не подобалось, але коліно він схилив.
Марс оглянув натовп.
— Римляни, прислухайтесь до мене! — він розсміявся приємним і щирим реготом, настільки заразливим, що ледве не змусив Френка усміхнутись, хоч хлопець і досі тремтів від жаху. — Давно хотів промовити цю фразу[17]. Я прибув з повідомленням від Олімпу. Юпітеру не подобається, коли ми спілкуємось зі смертними особисто, але для мене він зробив виняток, оскільки ви, римляни, завжди були моїм улюбленим народом. Мені дозволено говорити лише кілька хвилин, тож слухайте уважно.
Він указав на Ґвен.
— Вона мала б бути мертвою, але жива. Чудовиська, з якими ви б’єтесь, більше не повертаються у Тартар, коли ви їх убиваєте. Деякі смертні, померлі дуже давно, знову ходять по землі.
Була це Френкова уява, чи бог справді люто зиркнув на Ніко ді Анжело?
— Танатоса закули в кайдани, — продовжив Марс. — Брама Смерті відчинена і ніхто за нею не наглядає — у всякому разі безпристрасно. Гея впускає у світ смертних безліч наших ворогів. Її сини, велетні, збирають війська для війни проти вас — війська, які неможливо вбити. Якщо Смерть не повернеться до своїх обов’язків, усіх вас знищать. Ви повинні знайти Танатоса і звільнити його з полону велетнів. Тільки він здатен повернути нормальний перебіг подій.
Марс подивився навкруги і помітив, що всі досі мовчки стоять навколішки.
— О, можете вже підвестися. Є запитання?
