Френк їх чудово розумів. На його очах із-під землі вилазив людський скелет. Тіло набувало форми, наче хтось виливав на кістки желатин і вкривав його сяючою прозоро-сірою шкірою. А потім з’явився примарний одяг: майка, камуфляжні штани і військові черевики. Створіння було цілковито сірим: сірий одяг на сірій плоті, що утворилась на сірих кістках.
Істота повернулась до Френка. На сірому беземоційному обличчі з’явилась посмішка. Френк вискнув, наче цуценя. Ноги так шалено затряслись, що йому довелось опертись на ратище списа. Кістяний воїн не ворушився. «Він чекає наказу», — збагнув Френк.
— Убий василісків! — вискнув хлопець. — Не мене!
Кістяний воїн ринув у бій. Він схопив найближчу змію і, хоча його сіра шкіра задимилась від дотику, удавив василіска однією рукою та шпурнув геть зм’якле тіло. Решта василісків розлютовано зашипіли. Один кинувся на Френка, але хлопець відкинув його геть тупим кінцем свого списа.
Друга змія вивергнула вогонь просто скелету в обличчя. Воїн рушив уперед і розчавив голову василіска чоботом.
Френк обернувся до останнього чудовиська, яке звивалося на краю прогалини, і витріщалося на них. Ратище Френкового списа з імперського золота димилось, але на відміну від лука, розсипатись після дотику василіска начебто не збиралось. Праві нога і рука скелета повільно розпадались під дією отрути. Сіра голова палала, але, в цілому, він мав досить непоганий вигляд.
Василіск зробив розумний хід. Він обернувся, щоб кинутися навтіки. З блискавичною швидкістю скелет дістав щось з-під майки й шпурнув через прогалину — невідома річ пришила василіска до землі. Френк подумав, що це ніж. А потім побачив, що це власне ребро скелета.
Френк зрадів, що його шлунок порожній.
— Ох... ну й гидота.
Скелетон нахилився над василіском. Дістав своє ребро і відрізав ним голову чудовиська. Василіск розсипався на попіл. А потім скелет обезголовив решту василісків і розкидав ногою їхні залишки. Френк пригадав двох горгон у Тибрі — як ріка розділила їхній пил, щоб перешкодити відродженню.
— Ти робиш це, щоб вони не повернулися, — усвідомив Френк. — Або принаймні затримуєш їх.
Кістяний воїн Виструнчився перед Френком. Отруєні нога та рука вже майже щезли. Голова досі палала.
— Що... що ти таке? — поцікавився Френк. Йому кортіло додати «Будь ласка, не вбивай мене».
Скелет віддав честь своїм обрубком. А потім почав розсипатись, опускаючись назад у землю.
— Стривай! — промовив Френк. — Я не знаю навіть, як тебе називати! Зубар? Кістяр? Сірко?
Коли обличчя воїна вже майже зникло у землі, Френк, здається, побачив на ньому посмішку у відповідь на останнє ім’я — чи, можливо, скелет просто показав свої зуби. А потім він зник, залишивши Френка на самоті зі списом без наконечника.
— Сірко,— пробурмотів він.— Гаразд... але...
Він глянув на кінець свого списа. Із золотого ратища вже починав рости новий драконів зуб.
«Лише три заряди, — сказав йому Марс, — тож користуйся ним розумно».
Френк почув кроки позаду. Персі та Хейзел вибігли на галявину. Персі мав кращий вигляд, якщо не зважати на строкату чоловічу сумку із написом «Х.З.Ж.В», — без сумнівів, не його стиль. У руці він тримав Анаклузмос. Хейзел стискала свою спату.
— З тобою все гаразд? — запитала вона.
Персі обернувся довкола себе, у пошуках ворогів.
— Ірида сказала, що ти назовні самотужки б’єшся з василісками, і ми такі «Що?». Неслись сюди щодуху. Що сталося?
— Важко пояснити, — зізнався Френк.
Хейзел присіла поруч із місцем, де зник Сірко.
— Відчуваю смерть. Тут або був мій брат або... василіски мертві?
Персі вражено витріщився на нього.
— Ти вбив їх усіх?
Френк важко глитнув. Він і без цього почувався диваком, а тепер ще треба було розповідати про свого нового мерця-посіпаку.
Три заряди. Френк міг покликати Сірка ще двічі. Але він відчував щось зловісне в скелеті. Це не якась свійська тваринка. Ця істота — жорстока, невмируща вбивча сила, ледве підвладна йому завдяки могутності Марса. Френк мав передчуття, що скелет зробить усе, що він йому накаже... Але якщо випадково на лінії вогню опиняться його друзі — добра чекати не варто. Або. якщо Френк зволікатиме із розпорядженнями — тоді створіння може почати вбивати все, що трапиться на шляху, включно з господарем.
Марс сказав, що спис його підстрахує, поки він не навчиться користуватись маминими здібностями. Це означало, що Френку необхідно освоїти ці здібності якомога швидше.
— Красно дякую, татку, — буркнув він.
— Що? — поцікавилася Хейзел. — Френку, з тобою все гаразд?
— Потім поясню. А зараз на нас чекає один сліпець у Портленді.
Персі й раніше почувався найбільшим невдахою в історії. Але жіноча сумочка стала останньою краплею.
Вони залишили «Х.З.Ж.В.» поспіхом, тож, можливо, Ірида зовсім не хотіла образити його цим подарунком. Вона швидко набила сумку вітамінізованими тістечками, сухофруктами, макробіотичною в’яленою яловичиною та якимись кристалами-талісманами (на щастя), а потім запропонувала її Персі зі словами:
— Тримай, тобі це знадобиться. О, а тобі пасує.
