Зображення у веселці змінилось. Френк побачив себе шестирічного. Він лежав Калачиком в обіймах мами, хоч і був уже занадто дорослим для цього. Мамине довге чорне волосся, стягнуте у хвіст, спадало їй за спину. Руки обіймали сина. На ній були окуляри без оправи, які Френк обожнював цупити, і сірий ворсистий светр із вовни, що пахнув корицею. Вона розповідала йому історії про героїв, удаючи, ніби кожний з них був пращуром Френка: один з них, Сюй Фу вирушив у плавання за еліксиром життя. Веселкова картинка не мала звуку, але Френк пам’ятав мамині слова: «Він був твоїм пра-пра-пра...» Вона тицяла Френка в живіт щоразу, коли промовляла «пра», аж поки його хихикання не ставало зовсім нестримним.
А ще був Сун Гво, також відомий як Сенека Грак, він бився з дванадцятьма римськими і шістнадцятьма китайськими драконами у західних пустелях Китаю. «Бач, він був найсильнішим з усіх драконів, — говорила мати. — От чому він переміг їх усіх!» Френк гадки не мав, що це означає, але звучало це захопливо.
А потім вона тицяла його в живіт з такою кількістю «пра», що він скочувався на підлогу, щоб втекти від лоскоту. «А, найдавніший твій пращур, з тих що відомі нам, був князем Пілоса! Геркулес якось із ним бився. Це була запекла битва!»
«Ми перемогли?» — запитав Френк.
Мати розсміялась, але в її голосі відчувався сум.
«Ні, наш предок програв. Але Геркулесові довелося нелегко. Уяви, як це битись із бджолиним роєм. Так і було. Навіть Геркулес із ним ледве впорався!»
Ця розповідь здавалась Френкові якоюсь нісенітницею, як тоді, так і зараз. Його предок був бджолярем?
Френк багато років не згадував цих історій, але тепер пам’ятав їх так само чітко, як і мамине обличчя. Бачити її знову було боляче. Френку хотілось повернутись у ті часи. Хотілось бути маленьким хлоп’ям і лежати калачиком у маминих обіймах.
У райдужному зображенні маленький Френк поцікавився, звідки його родина. Стільки героїв! Вони були з Пілосу чи з Риму, а може, з Китаю чи з Канади?
Мати усміхнулась і нахилила голову, наче обмірковувала відповідь.
— З Лі-Гьєну, — зрештою промовила вона. — Наші предки жили в багатьох місцях, але наш дім — Лі-Гьєн. Завжди пам’ятай це, Френку: ти маєш особливий дар. Ти можеш бути будь-ким.
Веселка розчинилась, залишивши Френка віч-на-віч з Іридою.
— Я не розумію, — голос хлопця став сиплим.
— Твоя мати все пояснила. Ти можеш бути будь-ким.
Звучало це, як одне з тих дурнуватих висловів, які кажуть батьки, щоб підвищити самооцінку дітей, — шаблонне гасло, яке можна надрукувати на футболці Іриди, поряд із написами «Богиня жива!» і «Моє друге авто — чарівний килим!». Але з уст Іриди це прозвучало, наче виклик.
Френк притулив долоню до кишені штанів, де лежала мамина медаль. Срібло холодило, наче крига.
— Я не можу бути будь-ким, — наполегливо промовив Френк. — У мене бракує здібностей.
— А що ти пробував? Ти хотів бути лучником. І непогано із цим упорався. Це лише вершина айсберга. Твої друзі, Хейзел і Персі, — обидва на грані двох світів: грецького і римського, минулого і теперішнього. Але в тобі поєднались ще більш могутні сили. Твоє походження стародавнє — у жилах твоєї матері текла пілоська кров, а твій батько — Марс. Не дивно, що Юнона обрала тебе до сімки героїв. Вона хоче, щоб ти бився з велетнями і Геєю. Але поміркуй от над чим: чого хочеш ти?
— У мене немає вибору. Я син придуркуватого бога війни. Я мушу завершити це завдання і...
— Мусиш. А не хочеш. Я теж колись була такою. А потім утомилась усім прислужувати. Зганяй за келихом вина для Юпітера. Достав листа Юнони. Надішли райдужне повідомлення туди, надішли райдужне повідомлення сюди. Для будь-кого, у кого є золота драхма.
— Золота що?
— Немає значення. Але я навчилась не зациклюватися на проблемах. Я відкрила «Х.З.Ж.В.» і тепер вільна від тягаря. Ти теж на це здатен. Може, тобі й не втекти від долі — колись ця скіпка таки загориться. Я бачу, що ти триматимеш її в руках, коли це станеться, і твоє життя скінчиться...
— Дякую, — буркнув Френк.
— Але це лише робить його більш цінним! Ти не повинен бути тим, ким хочуть тебе бачити батьки чи бабуся. Не повинен коритися наказам бога війни чи Юнони. Роби, як підказує тобі серце, Френку! Знайди свій шлях!
Френк поміркував над цим. Думка була хвилюючою: відмовитись від богів, від долі, від батька. Він не хотів бути сином бога війни — адже його мати загинула на війні. Френк через війну втратив усе. Марс, вочевидь, не знав про нього найголовнішого: Френк не прагнув бути героєм.
— Навіщо ви мені це говорите? — запитав він. — Ви хочете, щоб я відмовився від пошуків і дозволив знищити Табір Юпітера? Друзі розраховують на мене.
Ірида стиснула плечима.
— Я не можу вирішувати за тебе, Френку. Але роби те, що хочеш, а не те, що мусиш. До чого довела мене моя послужливість? Я провела п’ять тисячоліть прислуговуючи іншим, і так і не розкрила свою індивідуальність. Яка в мене священна тварина? Ніхто не потрудився її мені дати. Де мої храми? Таких ніколи не будували. Ну й гаразд! Я знайшла своє щастя тут, у магазині. Залишайся з нами, якщо бажаєш. Ставай ХЗЖВшником.
