— Хезе-ким? Зараз?
— Зараз у тебе є вибір. Якщо ти продовжиш пошуки... що станеться, коли ти звільниш Танатоса? Чи буде твоїй родині краще від цього? Твоїм друзям?
Френк пригадав слова бабусі: вона має зустрітись зі Смертю. Іноді бабуся його дратувала, і все ж вона була єдиною його ріднею, єдиною живою людиною, яка його любила. Якщо Танатос залишиться ув’язненим, Френк, можливо, не втратить її. І Хейзел... Якимсь чином вона повернулась із того світу. Якщо Смерть забере її знову, Френк цього не винесе. А ще ж є його власна проблема: за словами Іриди він мусив померти, ще коли був немовлям. Усе, що відділяє його від Смерті, — напівспалена паличка. Чи забере Танатос і його?
Френк спробував уявити, як залишиться з Іридою, як надягне футболку «Х.З.Ж.В.», продаватиме кристали та ловців снів напівбогам-мандрівникам і кидатиме позбавлені рослинного білку імітації тістечок у чудовиськ, що проходитимуть повз. А тим часом невмируща армія зітре з лиця землі Табір Юпітера.
«Ти можеш бути будь-ким», — сказала його мати.
«Ні, — подумав Френк. — Я не можу бути таким егоїстом».
— Я мушу йти, — сказав він. — Це мій обов’язок.
Ірида зітхнула.
— Не сподівалась на інше, і все ж мала спробувати. Завдання, що чекає на вас... Що ж, нікому б цього не побажала, особливо такому гарному хлопчикові, як ти. Якщо ти мусиш піти, я принаймні дам тобі пораду. Вам знадобиться допомога в пошуках Танатоса.
— Ви знаєте, де велетень його ховає?
Ірида задумливо поглянула на повітряні дзвіночки, що хитались на стелі.
— Ні... Аляска за межами влади богів. Це місце сховане від моїх очей. Але є дехто, хто може знати. Знайдіть провидця Фінея. Він сліпий, але бачить минуле, теперішнє і майбутнє. Він багато про що знає. Він може розповісти вам, де тримають Танатоса.
— Фіней... Я, здається, чув історію про нього.
Ірида неохоче кивнула.
— У давні часи він коїв жахливі речі. Використовував свій дар провидця на зло. Юпітер наслав на нього гарпій. Аргонавти, серед яких, до речі, був твій пращур...
— Князь Пілоса?
Ірида завагалась.
— Так, Френку. Але його дар, його історію... Ти маєш дізнатись про це самотужки. Одне слово, аргонавти прогнали гарпій в обмін на допомогу Фінея. Це було тисячоліття тому, але я так розумію, що Фіней повернувся у світ смертних. Ви знайдете його в Портленді, штат Орегон. Це вам по дорозі. Але пообіцяй мені одну річ. Якщо його досі катують гарпії, не вбивай їх, що б Фіней тобі не пообіцяв. Здобудь його допомогу у якийсь інший спосіб. Гарпії не лихі. Вони мої сестри.
— Ваші сестри?
— Знаю. Я не виглядаю настільки старою, щоб бути сестрою гарпій, але це правда. І Френку... є ще одна проблема. Якщо ти вирішив піти, тобі доведеться позбутися тих василісків на пагорбі.
— Ви змій маєте на увазі?
— Так. Василіск означає «маленький цар». Миле ім’я для не дуже милої істоти. Я не палаю бажанням їх убивати. Усе ж таки живі створіння. Але ви не зможете піти, поки вони не зникнуть. Якщо твої друзі спробують розпочати з ними бійку... то я передбачаю, що це погано скінчиться. Тільки ти здатен убити цих чудовиськ.
— Але як?
Богиня глянула на підлогу. Френк усвідомив, що вона дивиться на його спис.
— Хотіла б я, щоб був інший вихід. Наприклад, якби в тебе було кілька горностаїв. Горностаї — закляті вороги василісків.
— На жаль-, скінчились, — зізнався Френк.
— Тоді тобі доведеться скористатись подарунком батька. Ти впевнений, що не хочеш жити тут? Ми виготовляємо відмінне безлактозне рисове молоко.
Френк підвівся.
— Як ним користатись?
— Із цим тобі доведеться розбиратися самому. Я не підтримуватиму насильство. Поки ти битимешся, я перевірю, як там твої друзі. Сподіваюсь, Вовночка знайшла правильні лікарські трави. Востаннє, коли ми дещо наплутали... Ні, не вважаю, що ті герої хотіли стати стокротками.
Богиня підвелась. Її окуляри блиснули, і Френк побачив у склі власне віддзеркалення. Він виглядав серйозним і рішучим, зовсім не схожим на того хлопчика в райдужних картинках.
— Остання маленька порада, Френку. Тобі судилось померти із цим шматочком дерева в руках, споглядати, як жевріє власне життя. Але, мабуть, якби ти не тримав його у себе. Якби довіряв комусь настільки, щоб цей хтось міг зберігати його для тебе...
Пальці Френка стиснулись навколо скіпки.
— Ви пропонуєте...
Ірида лагідно розсміялась.
— Ох, любий, ні. Я би загубила цю скіпку у своїй колекції. Вона б перемішалась із кристалами або дісталась якомусь покупцеві, як дерев’яне прес-пап’є. Ні, я мала на увазі напівбога, твого друга. Когось близького твоєму серцю.
«Хейзел», — миттєво подумав Френк. Він нікому не довіряв більше за неї. Але як він може розповісти їй свою таємницю? Якщо він зізнається у тому, який вразливий і що все його життя залежить від напівспаленої палички... Хейзел ніколи не побачить у ньому героя. Він ніколи не стане її лицарем. До того ж нечесно було покладати на неї такий тягар.
Він згорнув скіпку і сунув її назад до кишені.
— Дякую... дякую вам, пані Іридо.
Вона стиснула його руку.
— Не зневірюйся, Френку. Веселки завжди означають надію.
Вона попрямувала до підсобки, залишивши Френка на самоті.
