— Та де там, помилували! — Старий здійняв свої волохаті брови, наче казав: «Уявляєте?» — Мені довелось домовитись з аргонавтами. Бачте, їм теж була потрібна інформація. Я сказав, що допоможу, якщо вони вб’ють гарпій. Ну, вони відігнали цих огидних створінь, але Ірида не дозволила їх убивати. Ви тільки подумайте, яке неподобство! А цього разу, коли повелителька повернула мене з того світу...
— Повелителька? — поцікавився Френк.
Фіней лукаво посміхнувся.
— Ну, Гея, хто ж іще. Хто гадаєте відчинив Браму Смерті? Твоя подруга знає, про що я кажу. Хіба Гея не твоя повелителька?
— Вона не... я не...— Хейзел оголила меч.— Гея не моя повелителька!
Фіней здавався приємно здивованим. Якщо він і почув, як вислизнув із піхов меч, то його це анітрохи не стурбувало.
— Гаразд, хочеш вдавати шляхетну і залишатись на слабкій стороні, твоя воля. Але Гея прокидається. Вона переписала закони життя та смерті! Я знову живий і в обмін на свої послуги — пророцтво тут, пророцтво там — здійснилося моє найзаповітніше бажання. Ми помінялися місцями. Я можу їсти все, що побажаю днями і ночами, а гарпії змушені дивитись і страждати від голоду.
Він увімкнув бензокосу, і гарпії на деревах завили.
— Вони прокляті! — промовив старий. — Можуть їсти тільки з мого столу і не можуть залишити Портленд. А оскільки Брама Смерті відчинена, вони навіть померти не можуть. Це прекрасно!
— Прекрасно? — невдоволено промовив Френк. — Вони живі істоти. Чому ви такі жорстокі до них?
— Вони чудовиська! відрізав Фіней. — Жорстокий? Ці демони катували мене цілу вічність!
— Але такими були їхні обов’язки, — ледве стримуючись, вимовив Персі. — Це був наказ Юпітера.
— О, на Юпітера я теж розгніваний, — погодився Фіней. — Настане час і Гея подбає, щоб боги отримали по заслузі. Вони жахливо керували світом. Але поки що я насолоджуюсь життям у Портленді. Ці смертні мене не помічають. Уважають мене скаженим старим, який ганяє голубів.
Хейзел ринула на провидця.
— Ти огидний!— сказала вона Фінею.— Тобі місце на Карних Полях!
— Каже мертва мертвому? — Фіней посміхнувся. — На твоєму місці, дівча, я б не патякав. Це ти все розпочала! Коли б не ти, Алкіоней би не ожив!
Хейзел похитнулась.
— Хейзел? — Очі Френка округлились наче четвертаки. — Що він верзе?
— Га! Незабаром дізнаєшся, Френку Чжане! Тоді й побачимо, чи будеш ти таким люб’язним до своєї подружки. Але ви тут з іншої причини, еге ж? Ви хочете знайти Танатоса. Його тримають у лігві Алкіонея. Я можу сказати, де це. Авжеж можу. Але вам доведеться зробити мені послугу.
— Навіть не мрій, — випалила Хейзел. — Ти служиш ворогу. Ми радше самотужки відправимо тебе назад до Підземного царства.
— Можете спробувати, — посміхнувся Фіней. — Але сумніваюсь, що надовго залишатимусь мертвим. Бачте, Гея показала мені короткий шлях назад. А оскільки Танатос у кайданах, ніхто мене там знизу не втримає! До того ж, якщо вб’єте мене, не дізнаєтеся моїх таємниць.
Персі захотілося дозволити Хейзел скористатись мечем. Хоча ще більше йому кортіло придушити старого власноруч.
«Табір Юпітера, — сказав він собі. — Урятувати табір важливіше». Він пригадав, як глузував з нього Алкіоней уві сні. Якщо вони марнуватимуть час на блуканину Аляскою в пошуках лігва велетня, Геїна армія знищить римлян... і інших друзів Персі, де б ті не були.
Він стиснув щелепи.
— Яку послугу?
— Є одна гарпія, спритніша за решту. — Фіней жадібно облизав губи.
— Червона, — здогадався Персі.
— Я сліпий! Я не бачу кольорів! — буркнув старий. — У будь-якому разі, вона єдина, хто створює мені неприємності. Шельма, інакше кажучи. Завжди сама, ніколи не тримається зграї. Це вона залишила. — Він вказав на шрами на чолі. — Спіймайте гарпію. Приведіть до мене. Я хочу, щоб вона була зв’язана просто перед моїми очима... ну, не буквально. Гарпії ненавидять, коли їх зв’язують. Це завдає їм нестерпного болю. А я насолоджуватимуся цим. Можливо, навіть годуватиму її, щоб жила довше.
Персі подивився на друзів. Ті безмовно погодились із ним: цей огидний старий нізащо не отримає їхньої допомоги. З іншого боку, вони повинні отримати інформацію. Їм потрібен запасний план.
— Ну, йдіть обговоріть це між собою, — безтурботно промовив Фіней. — Я не зважаю. Тільки пам’ятайте, що без моєї допомоги ваші пошуки марні. І всі, кого ви любите в цьому світі, помруть. А тепер ідіть і принесіть мені гарпію!
— Нам знадобиться твоя їжа. — Персі обійшов старого і схопив перше, що трапилося попідруч: миску з тайською локшиною в сирному соусі та якусь трубочку, схожу на щось середнє між буріто і булочкою з корицею.
Щоб не випробовувати своє терпіння і не спокуситись нагодою розчавити буріто об обличчя старого, він запропонував:
— Ходімо, народе!
Персі з друзями пішли зі стоянки.
Вони зупинились посеред вулиці. Персі глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтись. Дощ трохи вщухнув і перетворився на мряку, що приємно охолоджувала обличчя.
— Цей тип...— Хейзел дала копняка лавці на автобусній зупинці. — Йому конче треба померти. Ще раз.
