Десь на тому шляху — і колишній сербсько-турецький кордон. Чи впізнає станцію, на якій вони з мамою провели ціле дополудня? Де так сильно злякалася за обідом у ресторані, що потім блювала. Мама пішла в туалет, і її довго не було. Якісь бородаті дядьки сиділи за столиком поруч, розмовляли незрозумілою мовою та сміялися.
Після Полікастра колія йде вздовж берега Вардара. Вода воду закликає. Лізетта подумки — на пароплаві до Патраса. Пригадує слова своєї супутниці Матильди Кесіні. Карти все знають. Зірки прихильні до неї, хвороби її оминатимуть. Глибока старість.
На кордоні штовханина. Але заповнюються лише вагони другого класу.
Вона й далі сама в купе.
У поїзді вона помітить, що їй бракує п’ять чеків Banko di Roma. Це не вперше її обкрадає коханець. Скільки грошей взяв Джорджо напередодні від’їзду? Це знає вона, і ніхто інший. Залишиться у всіх тих життях, які бачила Матильда. Буде самотня. Житиме без свідків. Нікому не звітуватиме.
Андрій, світловолосий скрипаль, російський емігрант, який буцімто чекав у Салоніках на папери до Америки, міг повністю її обікрасти, забрати її прикраси. Але не зробив цього. Ним вона закриває книгу про Салоніки. Одне з тих життів, про які казала Матильда.
Остання ніч у «Брістолі». Скільки таких ночей було в її мами? Може, однієї такої ночі зачата й вона? Обличчям і станом вона схожа на маму. Характер батьків. Страчене життя, запаковане в ритуали порядку. Страх, замаскований терпінням. Дурниці! Це все — не для неї. Якби вона вдалась у батька, то досі б жила в полоні трієстських Бенедетті. Не зайшла б далі Еторових поцілунків. В якогось батька вона точно вдалася. Але навряд чи в рід Амброджо Бенедетті.
«Едірне, Едірне», — співає подумки маминим голосом.
Подейкували, що мама увійшла до сім’ї Бенедетті у вбранні покоївки. Симпатична гречанка з Тракії впала в око старшому синові власника «Ксенодохіон Егнатіа», тихому холостякові, який разом із татом управляв готелем. Батько раптово помер від серцевого нападу, а син одружився. Через три роки народилася Лізетта.
