Вирушила ранковим потягом із Салонік до Белграда напівпорожнім вагоном першого класу. Це вже була не та особа, яка три тижні тому зійшла з палуби на салоніцькій набережній. Не тому, що в Салоніках почала палити — звичка, яку після повернення до Трієста спочатку приховуватиме, і яка з роками стане її пристрастю — а тому, що раптово набула відчуття свободи. Потрібно було приїхати до рідного міста, аби переконатися, що немає більше нічого з того, що вона пам’ятає, звільнитися від страху. Відколи пам’ятає себе — постійне сум’яття в грудях, хвилювання перед виступом у музичній школі, острах перед маминими короткими зникненнями, тупий відчай перших тижнів в інтернаті пані Хаслінгер, мурашки поза спиною від німецьких слів, до яких так повільно звикала.
Тривога та очікування.
Очікування на татові листи, на мамині приїзди до Відня під час літніх канікул. Очікування на втихомирення ситуації в Салоніках, аби врешті поїхати до свого міста. Очікування на закінчення війни, аби покинути трієстський дім Бенедетті, аби отримати звістку про вцілілих у пожежі в Салоніках. Очікування на остаточний рахунок родича Мауро за її утримання, який суттєво зменшить частину спадкоємницьких дивідендів. Очікування на щось більше, ніж поцілунки полохливого Етора серед руїн римського театру під вулицею Донота. Очікування, щоб сам собою увірвався зв’язок із Атіліо. Очікування на звістку від Джорджо після його від'їзду з Трієста. Очікування на контракт у Театрі Верді та роль після двох років співу в хорі.
І тоді, тієї ночі у салоніцькому барі «Аттіка», вона покінчила з очікуванням, рабською дисципліною, що деформувала її життя. На що перетворився її тато через свою обережність, якій поклонявся, немов верховному божеству? У чому він знайшов віддушину? У каліграфії? Куди його привело збудження, з яким він реєстрував приїзд і від’їзд гостей? Прожив життя, мов міль, прикутий до речей, повільним кроком, під синкопу своєї палиці. Немає більше ані батька, ані столітніх книг реєстрації гостей «Ксенодохіона Егнатіа». Залишилися його листи. У них переважно інформація про погоду. Навіть однієї сторінки йому було замало, щоб описати серпневу задуху. І лише слово-два про маму й про себе — у них усе добре.
Вона більше не чекатиме ні на кого і ні на що. Йтиме завжди назустріч. Як потяг, що мчить назустріч станціям, на яких зупиняється. Полікастро, Гїфіра, Ідомені, Джевджелія. Чи станціям, які проминає без зупинки. Чиї назви ледь встигає прочитати.
