дві пляшки води. Віддає мені хот-дог і пляшечку та веде вулицею до
маєтку з бурого пісковику трохи віддалік. Сідає на сходи ґанку, я
опускаюся обіч. Видовище майже комічне: цей красень, вбраний у свій
розкішний діловий костюм, на сходах чужого ґанку, ще й з хот-догом із
гірчицею в руках.
— Дякую за хот-дог, містере Вінчестере, — кажу я.
— Енді, — виправляє він.
— Енді, — повторюю слухняно.
Відкушую шматочок хот-дога. І справді нівроку. Але «найкращий у
місті»? Я цього не певна. Просто собі хліб і м’ясо невідомого
походження.
— Скільки вашій малечі? — питає він.
Щоки в мене пашіють від задоволення — так буває завжди, коли
мене розпитують про доньку.
— П’ять місяців.
— Як її звати?
— Сесілія.
— Гарне ім’я, — усміхається він. — Наче з пісні.
А оце вже — одразу багато очок на його користь, тому що пісня
«Саймона й Ґарфанкеля»[24] — саме те, що спонукало мене дати
донечці це ім’я, хоча воно й пишеться трохи по-іншому. То була
улюблена пісня моїх батьків. То була
авіатроща, яка відібрала їх у мене. І в такий спосіб я хотіла вшанувати
маму з татом та знову відчути їхню близькість.
Протягом наступних двадцяти хвилин сидимо на ґанку, їмо хот-доги
й розмовляємо. Мене дивує те, якою мірою
Мені подобається, як він мені усміхається. І те, як він мене про все
розпитує, наче йому справді цікаво.
Не дивно, що в компанії справи йдуть пречудово — він уміє
поводитися з людьми. Хай там що йому порадив з мого приводу відділ
кадрів, він доклав максимум зусиль. Я вже не засмучена через ту
приключку в Стюартовому кабінеті.
— Мені вже час повертатися, — кажу йому, коли на годиннику о пів
на другу. — Стюарт мене вб’є, якщо я запізнюся з обіду.
Я не уточнюю, що Стюарт взагалі працює на
Енді зводиться й струшує крихти з долонь.
— У мене таке враження, що хот-доги — це не той обід, на який ви
сподівалися в моїй компанії.
— Усе гаразд.
І справді все гаразд. Я чудово провела час, ласуючи хот-догом у
товаристві Енді.
— Дозвольте, я реабілітуюся. — Він дивиться мені просто в очі. — Я
запрошую вас на вечерю.
У мене падає щелепа. Ендрю Вінчестер може отримати будь-яку
жінку, яку йому заманеться.
Але він це зробив.
І мені так кортить піти з ним повечеряти, що відшивати його майже
боляче.
— Я не зможу. Не буде кому посидіти з малою.
— Моя мати завтра буде в місті, — каже він. — Їй подобається
малеча. Вона залюбки нагляне за Сесілією.
А тепер щелепа в мене падає вже остаточно. Він не лишень запросив
мене на вечерю, але, коли я розповіла йому, в чому проблема, запропонував її розв’язати, залучивши свою
повечеряти зі мною!
І як я могла відмовитися?
23 Одна унція дорівнює приблизно 30 мілілітрів.
24 Ідеться про пісню «Cecilia» американського музичного дуету «Саймон і Ґарфанкель».
РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ
Крок другий. Як з власної наївності одружитися із жорстоким садистом
Ми з Енді одружені вже три місяці, і мені інколи кортить вскубнути
себе.
Наш період женихання був коротким. До зустрічі з Енді всі чоловіки, з якими в мене були стосунки, воліли довго ходити околяса. Але не
Енді. Уже починаючи з того дивовижного вечора нашого першого
побачення він чітко озвучив мені свої наміри. Він шукав серйозних
стосунків. Він уже був заручений за рік до того з жінкою на ймення
Кейтлін, але в них не склалося. Він справді був готовий одружитися.
Він ладен був дбати про нас обох, про мене й Сесілію.
А щодо мене… Енді був просто-таки живим утіленням усіх моїх
мрій. Я мріяла про безпечний прихисток для себе й доньки. Про
чоловіка зі стабільною роботою, який стане батьком для моєї крихітки.
Про чоловіка, який буде добрим, відповідальним і… так, і вродливим
буде також. Енді відповідав усім цим запитам до останнього.
Напередодні нашого весілля я вперто намагалася знайти в ньому
бодай якісь недоліки. Жодна людина просто не могла бути аж такою
ідеальною, як Ендрю Вінчестер. Він просто-таки мусив бути
прихованим ігроманом або мати другу родину, надійно сховану десь у
Юті. Я навіть розмірковувала над тим, чи не варто зателефонувати
Кейтлін, отій дівчині, з якою він був заручений. Він показував мені її
світлини — у неї таке саме, як у мене, біляве волосся й ніжне личко.
Але я не знала її прізвища й не змогла знайти її в соцмережах. Утім
вона принаймні не поливала його брудом у всьому інтернеті. Я
вирішила, що це добрий знак.
Єдине, в чому Енді таки виявився не ідеальним… еге ж, це його
матінка. Евелін Вінчестер присутня в нашому житті більшою мірою, ніж мені того хотілося б. І я не назвала б її найлагіднішою у світі
