Служниця полностью

Клацаю кнопкою, допоки не спалахує золотий пломінець. Підношу

тремке полум’я до краю світлини й дивлюся, як займається папір.

Спостерігаю за тим, як вродливе обличчя мого чоловіка тьмянішає, чорнішає, розсипається на ніщо… Аж допоки не лишається самий

тільки попіл у рукомийнику.

А тоді усміхаюся. Це моя перша справжня усмішка за майже вісім

років.

Повірити не можу, що я нарешті спекалася цього покидька.

***

«Як позбутися свого жорстокого чоловіка-садиста: посібник»

Авторка: Ніна Вінчестер

Крок перший. Як випадково залетіти напідпитку, випасти зі школи й піти на

паскудну роботу, аби бодай якось животіти

Мій бос, Ендрю Вінчестер, такий романтичний…

Власне, він не те щоб мій бос. Радше він бос боса мого боса. Поміж

мною (дівчинкою-секретаркою, яка сидить у приймальні) і ним, який

очолив компанію після того, як пішов з посади його батько, є кілька

додаткових ланок у ланцюжку.

Отже, коли я звіддаля ним милуюся, сидячи за столом під дверима

кабінету мого безпосереднього боса, ідеться зовсім не про те, що я

запала на реальну людину. Це більше схоже на почуття до відомого

актора, на якого задивляєшся під час прем’єри, чи навіть радше до

картини в галереї. А надто зважаючи на те, що в моєму житті не має

місця для побачень і, тим паче, для постійного хлопця.

Але все одно, він такий вродливий! Із цілою купою грошей, ще й

неймовірний красень. Либонь можна було б зараз почати розводитися

про те, яке несправедливе життя, але цей хлоп — просто котичок!

От наприклад, прийшовши поговорити з моїм босом, таким собі

Стюартом Лінчем (який щонайменше на двадцять років старший за

Ендрю і якому достеменно не дуже до вподоби, що ним попихає хтось, кого він поза очі називає «цей малий»), Ендрю Вінчестер зупинився

біля мого столу, усміхнувся мені, ще й звернувся на ім’я.

— Привіт, Ніно, — промовив він. — Як ви?

Цілком очевидно, що він зеленого поняття не має, хто я така. Просто

прочитав ім’я на бейджику. Але все одно. Дуже люб’язно з його боку

докласти для цього зусилля. Мені сподобалося, як він вимовив моє

таке звичайнісіньке ім’я з двох складів.

Ендрю зі Стюартом провели в його кабінеті за розмовою зо пів

години. Стюарт наказав мені не йти, допоки він розмовляє з містером

Вінчестером, тому що йому можуть знадобитися якісь відомості з

комп’ютера. Я не зовсім розумію, чим узагалі зайнятий Стюарт, адже

вся його робота — на мені. Але хай собі. Я не проти, якщо отримую за

це зарплатню й мені оплачують медичну страховку. Нам із Сесілією

потрібно мати дах над головою, а педіатр каже, що наступного місяця

доньці треба зробити щеплення (від недуг, на які вона навіть не

хворіє!).

Але от що мене таки, правді бути, дратує, то це те, що Стюарт не

попередив мене завчасно, що попросить зачекати. Мені вже час

зціджуватися. Груди налиті й болять від молока, незграбний

бюстгальтер для вигодовування тисне на них аж до болю. Я щосили

намагаюся не думати про Сісі, бо якщо зараз згадаю про доньку, молоко просто-таки порсне в мене з пипок. А це точно не та

приключка, про яку мрієш, сидячи за робочим столом.

Сісі зараз із моєю сусідкою, Еліною. Еліна також мати-одиначка, тому ми по черзі сидимо з нашими малими. У мене графік більш-менш

стабільний, а вона працює в нічну зміну в барі. Тому я сиджу з її Тедді, а вона — з моєю Сісі. Так нам і вдається втриматися на плаву. Ну, майже вдається.

Я страшенно сумую за Сісі, коли на роботі. Постійно про неї думаю.

Я завжди уявляла собі, що, коли в мене з’явиться дитина, я зможу

сидіти вдома принаймні протягом перших шести місяців. Натомість

узяла два тижні відпустки, що мені належалися, і знову повернулася до

роботи, навіть попри те що мені досі ходити було боляче. Мені

належалися дванадцять тижнів відпустки, але десять з них не

оплачувалися. Хто може собі дозволити провести десять тижнів у

неоплачуваній відпустці? Достеменно не я.

Інколи Еліна відчуває відразу до свого малюка через те, чим вона

пожертвувала заради нього. А я саме вчилася в магістратурі, коли тест

на вагітність виявився позитивним. Звільна працювала собі над

дипломною роботою з англійської мови й жила, можна сказати, майже

бідно. Коли побачила ті дві блакитні смужки на тесті, то мені спало на

думку, що триб життя студентки магістратури не дасть мені змоги як

годиться забезпечувати себе та ще ненароджену дитину. Наступного

дня я пішла з магістратури. А тоді стала оббивати пороги, шукаючи

роботу, яка дала б змогу сплачувати рахунки.

Мою теперішню посаду аж ніяк не назвеш роботою мрії. Анітрохи.