треба буде всього лишень спуститися поверхом нижче. Певна річ, доведеться попросити дозволу в Ендрю, перш ніж прибрати Нінині
речі із шафок там, унизу. Але він не може розраховувати, що я й надалі
житиму в цій комірці. Це жорстоко. Це ж бо не кімната, а камера
тортур якась.
— Міллі? Що це ти робиш?
Голос, який лунає за спиною, мало не викликає в мене серцевий
напад. Схопившись за груди, озираюся.
— Ендрю, я не чула, як ти зайшов.
Він кидає погляд на мою сумку.
— Що тут відбувається?
Я вкидаю до сумки бюстгальтери, які досі тримала в руках.
— Ну… я подумала, що можу перебратися донизу.
— Ага…
— Ти… ти не проти?
Раптом відчуваю зніяковіння. Я припускала, що Ендрю буде не
проти, але, можливо, поквапилася з такими припущеннями.
Він ступає до мене крок. Закушую губу так, що аж боляче стає.
— Певна річ, не проти. Я й сам збирався це тобі запропонувати. Але
не був упевнений, чи ти погодишся.
Я розпружуюся.
— Погоджуся, певна річ. Я… у мене був важкий день.
— Чим ти займалася? Я бачив книжки на кавовому столику. Ти
читала?
От би я насправді сьогодні лише читала.
— Правду кажучи, я не хочу про це говорити.
Він підходить ще на крок і тягнеться до мене. Пучкою пальця
окреслює лінію моєї щелепи.
— Може, мені вдасться примусити тебе про все забути?
Я здригаюся від цього доторку.
— Закладаюся, що вдасться…
І йому справді це вдається.
РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Навіть попри те, якою незручною є моя лежанка, порівняно з
неймовірним матрацом у кімнаті для гостей, я вирубаюся майже
одразу після того, як ми з Ендрю кохаємося. Засинаю в його міцних
обіймах. Я ніколи навіть припустити не могла, що кохатимуся в цій
кімнаті. А надто зважаючи на те, що Ніна категорично заборонила мені
приводити гостей.
Що ж… як виявилося, правило це не дуже їй зарадило.
Прокидаюся близько третьої ранку. Перше, що відчуваю, прокинувшись, — тиск повного сечового міхура. Неприємно.
Доведеться поквапитися в туалет. Зазвичай я навідуюся туди, перш ніж
лягати спати, але Ендрю так мене виснажив, що я порушила цей
ритуал.
А потім виникає ще одне відчуття. Порожнеча. Ендрю поруч немає.
Мабуть, коли я заснула, він вирішив перебратися до власного ліжка. І
не мені його винуватити. На цій лежанці й одній тісно, що вже казати
про двох. А кімната здатна викликати напад клаустрофобії. Може, він
намагався заснути, але, покрутившись, все ж таки перебрався донизу?..
Ендрю майже на десять років старший за мене, а в мене й самої спина
заледве витримує ночі на цьому матраці, тому гріх йому цим дорікати.
Я така щаслива, що це моя остання ніч, яку я проведу в цій комірці.
Мабуть, відвідавши туалет, я спущуся до Ендрю.
Зводжуся, мостини риплять під ногами. Підходжу до дверей, натискаю на ручку. Як завжди, вона застрягає. Натискаю дужче.
Вона не піддається.
У моїх грудях здіймається хвиля паніки. Навалююся на двері, поцяткована подряпинами деревина впивається в плече. Міцно
хапаюся за ручку правицею. Знову намагаюся повернути її. Вона не
рухається. Ані на міліметр. І саме тоді я розумію нарешті.
Двері не заскочило.
Вони замкнені.
ЧАСТИНА ДРУГА
РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ. НIНА
Якби ще кілька місяців тому хтось сказав мені, що я проводитиму ніч
у номері готелю, поки Енді в
жінкою (зі служницею!) я ніколи в це не повірила б.
Але от вона, я. Лежу, розкинувшись на величезному готельному
ліжку, вбрана в махровий халат, знайдений у гардеробі. Телевізор
увімкнено, проте я майже не звертаю на нього уваги. Витягаю телефон
і клікаю на застосунок, яким користувалася протягом останніх кількох
місяців. «Знайти друзів». Чекаю, поки він повідомить мене про
місцеперебування Вільгельміни «Міллі» Келловей.
Але під її іменем на екрані з’являється напис: «Місцеперебування не
визначено».
Власне, цей напис я бачу ще з полудня.
Мабуть, вона якось дізналася, що я стежу за нею, і вимкнула
застосунок. Розумна дівчинка.
Але все ж таки недостатньою мірою розумна.
Беру сумочку, яку кинула була на нічний столик. Порпаюся в ній і
знаходжу єдину роздруковану фотографію Ендрю, що в мене є. Їй уже
кілька років — це одна з тих світлин, яку зробив професійний
фотограф для вебсайту їхньої компанії. Енді сам її дав мені. Дивлюся
на глянсовий аркушик, вглядаюся в чоловікові глибокі карі очі, вивчаю
бездоганне волосся кольору червоного дерева, ямку на мужньому
підборідді. Енді — найвродливіший чоловік, якого мені випадало
зустрічати. Я закохалася в нього першої миті, щойно побачила.
А потім я знаходжу в сумочці ще дещо й кладу цю річ у кишеню
халата.
Зводжуся з велетенського ліжка, ступні топляться в м’якому килимі
готельного номера. Номер цей вартував цілу купу грошей з кредитки
Енді, але то дарма. Я тут надовго не залишатимуся.
Іду до ванної, тримаючи в руці світлину усміхненого Енді. А відтак
витягаю ту річ, яку закинула в кишеню.
Це запальничка.
