— І я зрозумів, що жити можна тільки з вірою, жити просто. Без випивки. Без телека. Без усього цього.
— То що ми тут робимо?
Він знизує плечима.
— Я раніше зависав у таких гадючниках. Але якщо хочеш на Плоту нормально попоїсти — треба відразу йти саме в такі.
До столика підходить офіціант. Його очі широко розплющені, він ступає якось дуже нерішуче.
— Сер, вас викликають по радіо. Пробачте.
— Хто?
Офіціант лише роззирається, ніби не може вимовити таке ім’я на людях.
— Це дуже важливо, — каже.
Ворон глибоко зітхає, хапає останній шмат молюска і кидає до рота. Тоді підводиться і, перш ніж Y. Т. встигає якось відреагувати, цілує її в щоку.
— Люба, я маю вирішити одну справу — чи що там іще сталося. Почекай мене тут, добре?
— Тут?
— Тебе ніхто й пальцем не зачепить, — відповідає Ворон, звертаючись не тільки до Y. Т, а й до офіціанта.
З відстані у кілька миль Пліт виглядає моторошно святковим. Світло десятка прожекторів і мабуть не менше лазерів, змонтованих на височенній надбудові «Ентерпрайза», розтинає хмари, ніби на прем’єрі голлівудського блокбастера. Але зблизька все не таке яскраве і люксове. Густе плетиво дрібніших корабликів випускає тьмяно-жовту хмару, яка псує весь ефект.
У кількох місцях Пліт горить. І це не тепле і радісне багаття, яке хтось розклав на палубі, це потужні вогненні протуберанці, з яких валить чорний дим, наче згорає величезна кількість бензину.
— Може, банди погризлися, — припускає Еліот.
— Добувають енергію? — припускає Хіро.
— Розваги, — вважає Риб’яче Око. — Тут же немає кабельного телебачення.
Перш ніж вони таки наважуються поринути в пекло, Еліот знімає з бака кришку і опускає туди щуп, перевіряє рівень пального. Нічого не каже, але виглядає не надто щасливим.
— Повимикайте світло, — командує Еліот ще за кілька миль від Плоту. — Майте на увазі, що нас уже помітили кількасот, якщо не кілька тисяч озброєних і голодних людей.
Вік уже ходить човном і гасить вогні у найпростіший доступний спосіб — розбиває ліхтарі молотком. Риб’яче Око стоїть на палубі та мовчки слухає Еліота, раптом сповнившись до нього повагою. Еліот продовжує:
— Познімайте весь яскраво-помаранчевий одяг, навіть якщо вам буде дуже холодно. Відтепер ми мовчки лежимо на палубі, якомога менше висовуємось і без крайньої потреби навіть не говоримо. Віку, ти сядь посередині з гвинтівкою і чекай, поки хтось посвітить прожектором. Якщо з будь-якого боку блимне промінь світла — стріляй у прожектор. Це стосується навіть рибальських катерів. Хіро, твоє завдання — контролювати планшир. Обходь яхту по периметру, оглядай місця, де може залізти плавець, і якщо таке станеться, обрубуй йому руки. Ну, і пильнуй різних гаків, щоб нас не взяли на абордаж. Риб’яче Око, коли побачиш, як щось наближається до нас морем і підходить ближче, ніж на сто футів, — топи. Якщо побачите на Плоту когось із антенами в голові, намагайтеся вбити спершу їх, бо вони вміють спілкуватися одні з одними.
— Антени стирчать з голови? — дивується Хіро.
— Ага. Так виглядають місцеві химери.
— Хто вони?
— А я, блядь, звідки знаю? Бачив кілька разів, звіддалік. Коротше, я веду нас просто в центр, і як тільки ми підійдемо достатньо близько, я ляжу на штирборт і поведу нас навколо Плоту проти годинникової стрілки, пошукаю, хто захоче продати нам пальне. Якщо все піде геть паскудно і нам доведеться висідати на Пліт, тримаємось купи і шукаємо провідника, бо без допомоги когось, хто може знайти тут дорогу, буде дуже погано.
— Наскільки погано? — уточнює Риб’яче Око.
— Десь так само, як висіти на гнилій слизькій вантажній сітці між двома кораблями, які рухаються в різних напрямках, а внизу лише крижана вода, в якій повно чумних щурів, токсичних відходів і косаток. Ще є питання?
— Так, — каже Риб’яче Око. — Можна мені додому?
Добре. Якщо Риб’яче Око злякався, то Хіро теж можна.
— Пам’ятайте, що сталося з піратом, якого звали Брюс Лі, — нагадує Еліот. — Він був добре озброєний і не слабак. Одного дня він підплив до невеличкого плоту з біженцями, шукаючи свіжих тугеньких півників, але здох, навіть не зоглянувшись. І тепер багато хто хоче зробити з нами те саме.
— Хіба в них немає тут копів чи чогось такого? — цікавиться Вік. — Я чув, що є.
Інакше кажучи, Вік любить дивитися фільми про Пліт, які крутять на Таймс-сквер.
— Люди на борту «Ентерпрайза» працюють за системою Кари небесної. У них по периметру льотної палуби просто встановлені великі кулемети моделі Ґатлінґа — схожі на «Голос розуму», але з більшим калібром. Їх розробили, щоб збивати ракети «Екзосет». Луплять зі швидкістю метеорита. Якщо хтось на Плоту здіймає бучу, вони роблять так, щоб нікому було бешкетувати. Якесь пересічне вбивство чи заколот не привернуть їхньої уваги, а от ракетна дуель між ворогуючими піратськими організаціями — геть інша справа.
Зненацька у них втуплюється прожектор, такий великий і потужний, що не можна очей розклепити.
Тоді знову западає темрява, над поверхнею води вібрує і відлунює постріл з Вікової Гвинтівки.
— Гарний постріл, Віку, — зауважує Риб’яче Око.
