— Я буду твоїм провідником, — каже хлопчик. — Ба ла зін ну па ка ра та...
Y. Т. чекає так довго, що їй здається, ніби сонце вже мало зійти, але вона розуміє, що не могло минути більше кількох годин. Власне кажучи, байдуже, скільки часу минуло. Нічого не змінюється: музика грає, касета з мультиком перемотується на початок і знову вмикається, люди приходять, п’ють, намагаються непомітно на неї глянути. З таким самим успіхом її могли прикувати до крісла; вона б нізащо не знайшла дорогу додому. Тож чекає.
Зненацька Ворон опиняється просто перед нею. На ньому вже інший одяг, вогкий і слизький костюм, зроблений зі шкур тварин чи чогось такого. Лице червоне і мокре — він щойно повернувся знадвору.
— Усе зробив?
— Типу того. Я зробив достатньо.
— Що значить «достатньо»?
— Це значить, що я не люблю, коли мене відволікають від побачення через якусь фігню, — пояснює Ворон. — Тому я зробив необхідний мінімум, а про решту нехай подбають його домашні ельфи.
— А я тут розважаюсь як можу.
— Вибач, лялю. Пішли звідси, — в його голосі відчувається напруга, тугі нотки чоловіка з ерекцією. — Ходім до Ядра, — каже, коли вони виходять на прохолодне повітря горішньої палуби.
— А що там?
— Усе. Люди, що усім тут верховодять. Більшість із цих людей, — він обводить Пліт рукою, — не можуть туди потрапити. Я можу. Хочеш побачити Ядро?
— Звичайно, чому ні, — каже вона, водночас ненавидячи себе за те, що поводиться як тупа соска. Але що тут іще можна сказати?
І він повів її довгими, залитими місячним світлом помостами до великих кораблів посеред Плоту. Якщо бути дуже вправним, то за бажання тут можна їздити на скейті.
— Чим ти так від усіх відрізняєшся? — питає Y. Т. Ляпнула не подумавши, але прозвучало це як нормальне запитання.
Він сміється.
— Я алеут. Я багато чим відрізняюся...
— Ні. Я маю на увазі, що голова твоя працює не так, — уточнює Y. Т. — Ти не їбанутий. Ти розумієш, про що я? Ти за ніч жодного разу не згадав Слова.
— У нас є свій спосіб пересування на каяках. Схожий на серфінг.
— Справді? Я теж займаюся серфінгом... на дорогах.
— Ми це робимо не задля розваги, — пояснює велетень. — Це частина нашого життя. Ми перебираємося з острова на острів, ловлячи хвилі.
— Так само, — каже Y. Т. — Але ми перебираємося з франшизи до франшизи, ловлячи машини.
— Бачиш-но, у світі повно речей, які сильніші за нас, але якщо знаєш, як зловити хвилю, можна потрапити куди завгодно.
— Твоя правда. Я шарю, про що ти кажеш.
— Ось тому я і зв’язався з Православцями. Я погоджуюся з деякими їхніми поглядами. Не з усіма. Але їхній рух наділений владою. У них багато людей, багато грошей і багато кораблів.
— І вони — твоя попутна хвиля.
— Ага.
— Круто, я живу так само. А чого ти хочеш досягти? Ну, яка твоя реальна мета?
Вони перетинають величезну платформу. Зненацька він опиняється просто позад неї, руки обвивають її тіло, він притягує її до себе. Пальці ніг Y. Т. ледь торкаються землі, вона відчуває його холодний ніс на своїй скроні, гарячий подих у вусі. Від цього її пробирає аж до кінчиків пальців.
— Короткотермінова чи довготермінова? — шепоче Ворон.
— Ем... довготермінова.
— Ну, колись у мене був грандіозний план... я хотів скинути на Америку ядерну бомбу.
— Оу. Це трохи жорстко.
— Можливо. Залежить від того, який у мене настрій. Окрім цієї, я не маю жодних інших довготермінових цілей. — З кожним словом її вухо лоскоче Воронів подих.
— А як щодо середньотермінової?
— За кілька годин Пліт розпадеться. Ми пливемо до Каліфорнії, шукаємо новий дім. Хтось може спробувати зупинити нас. Моя робота — допомогти людям безпечно дістатися берега. Можна сказати, я їду на війну.
— Шкода, — бурмоче Y. Т.
— Так що, сама бачиш, складно думати про щось за межами тут і зараз.
— Розумію...
— Я знайшов чудову кімнату на останню ніч, — каже Ворон. — Там чисті простирадла.
Ненадовго, думає вона.
Вона думала, що його губи будуть холодними й тугими, як риба, і її шокує, наскільки вони теплі. Кожен сантиметр його тіла гарячий, ніби тільки так і можна вижити в Арктиці.
Десь на тридцятій секунді поцілунку він схиляється, обхоплює її ручиськами за талію, здіймає у повітря і відриває від палуби.
Y. Т. боялася, що він понесе її в якусь жахливу нору, але він, виявляється, винайняв цілий багажний контейнер на одному з контейнеровозів Ядра. Це ніби люксовий готель для місцевої еліти.
