Тут у перемовини вступає Риб’яче Око.
— Ні, ні, чотири десятих, їй-богу!
Палуба піратського корабля ходить ходором від реготу.
— Не може бути, — сумнівається Брюс Лі.
— Ці шоколадки, — хвалиться Риб’яче око, — взагалі ще необкатані!
Палуба вибухає непристойним сміхом. Один із піратів видирається на ванти, здіймає в повітря кулак і починає завивати: «ба ка на зу ма лей ґа но ма ла ар’я ма на ро но а аб зу...» Тим часом пірати вже перестали сміятися, прибрали серйозного виразу і приєдналися до хору, кожен на свій лад балаболячи, колошкаючи повітря безладними криками.
І тут Хіро втрачає опору, бо пліт починає рухатися, потім бачить, як поруч падає Еліот.
Він дивиться на корабель Брюса Лі й мимоволі здригається при вигляді чогось подібного до темної хвилі, яка хлюпає через леєр, омиває піратів, що стоять на палубі від корми до носа. Але це радше оптична ілюзія. Це взагалі не хвиля. І раптом вони вже за п’ятдесят футів від траулера, а не за двадцять. Що тихішим стає сміх на палубі, то чіткіше Хіро чує новий звук: низький тремкий шум, що лине від Риб’ячого Ока, з повітря навколо нього, рвучкий свист, ніби звук за мить до удару блискавки, ніби звук полотна, яке розривають навпіл.
Озирнувшись на траулер Брюса Лі, він бачить, що темний хвилеподібний феномен був насправді хвилею крові, ніби хтось облив палубу струменем із велетенської порваної аорти. Хвиля не прийшла ззовні, вона виривається з піратських тіл, по черзі, рухаючись від корми до баку. Тепер на палубі панує тиша та спокій, тільки кров і желе, на яке перетворилися внутрішні органи, сповзають проржавілою сталлю униз і м’яко плюскаються у воду.
Риб’яче Око стоїть навколішки, він відкинув навіс і фольжану ковдру, які досі закривали його. В одній руці він тримає продовгуватий пристрій діаметром кілька дюймів, який і є джерелом дивних звуків. Це пучок паралельних трубочок діаметром з олівець і кілька футів завдовжки — щось схоже на мініатюрний кулемет Гатлінґа. Конструкція обертається настільки швидко, що складно розібрати окремі трубочки; коли він працює, то через швидкість руху стає примарним і напівпрозорим, ніби з руки Риб’ячого Ока виривається якась блискуча прозірчаста хмара. Пристрій приєднаний до пучка чорних дротів і кабелів завтовшки з руку — ця в’язанка зміїться у велику відкриту валізу на дні плоту. У валізу вбудовано кольоровий монітор із графіками, які дають інформацію про зброю: залишок боєзапасу і статуси різних підсистем. Хіро ледве встигає мигцем глянути на монітор, коли на борту траулера починають вибухати боєзапаси.
— А ви боялися! Я ж казав, що вони прислухаються до голосу розуму, — Риб’яче Око зупиняє мерехтіння стволів.
Нарешті Хіро вдається прочитати табличку на контрольній панелі.
ГОЛОС РОЗУМУ
версія 1.0В7
3-міліметрова гіпершвидкісна рейкотронна гармата
системи Гатлінґа
Охоронні системи Hr, Inc.
ДОРЕЛІЗНА ВЕРСІЯ —
НЕ ДЛЯ ПОЛЬОВИХ ВИПРОБУВАНЬ
НЕ ТЕСТУВАТИ В НАСЕЛЕНИХ ЗОНАХ
— ULTIMA RATIO REGUM —
— Блядська віддача віднесла нас мало не до Китаю, — радісно коментує Риб’яче Око.
— Це ви зробили? Що сталося? — не розуміє Еліот.
— Я зробив. За допомогою «Голосу розуму». Він стріляє малесенькими металевими скалками. Вони летять дуже швидко — енергії більше, ніж у кулі з Гвинтівки. Збіднений уран.
Барабан уже майже зупинився. У ньому зо два десятка стволів.
— Мені здавалося, ти ненавидиш кулемети, — каже Хіро.
— Цей грьобаний пліт я ненавиджу ще сильніше. Так, давайте знайдемо щось на ходу. З мотором.
Через пожежу та невеличкі вибухи на борту корабля Брюса Лі минає добра хвилина, перш ніж вони усвідомлюють, що там ще лишилися живі й що вони стріляють. Коли це доходить до Риб’ячого Ока, він знову натискає на гачок, і стволи перетворюються на прозорий циліндр, лунає різкий свист. Він водить кулеметом туди-сюди, поливаючи мішень надзвуковим душем зі збідненого урану. Весь корабель Брюса Лі, здається, виблискує і мерехтить, ніби над кораблем гасає Дінь-Дінь, посипаючи його магічним ядерним пилом.
Менша яхта Брюса Лі робить велику помилку — підходить ближче, щоб побачити, що відбувається. Риб’яче Око на мить повертається в її напрямку, і висока рубка яхти сповзає у воду.
Більші конструкції на траулері вже втрачають цілісність. Коли великі фрагменти подірявленого на швейцарський сир металу складаються і надбудова повільно колапсує в трюм, ніби кепсько приготоване суфле, зсередини долинає гучне клацання і брязкіт. Щойно Риб’яче Око помічає це, як припиняє стріляти.
— Та годі вам уже, — каже Вік.
— Щось мене поплавило! — бурчить Око.
— Ми могли поплисти на цьому траулері, мудло, — мстиво кидає Еліот, натягуючи штани.
— Я не думав підривати його. Ці кулі, мабуть, просто прошивають геть усе на своєму шляху.
— Геніальний здогад, — кидає Хіро.
— Ну що ж, пробачте, що мені довелося діяти таким чином для загального порятунку. Ходімо, треба прихопити якийсь кораблик, поки вони всі не згоріли.
